ПОДКАСТ НАТАЛІ ГУМЕНЮК ТА АНГЕЛІНИ КАРЯКІНОЇ
Це невимушені розмови із світовими інтелектуалами про Україну та українців під час війни. Щотижня українські журналістки Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна із своїми гостями говорять про те, як країна відкривається світу та разом рефлексують про тектонічні зсуви в середині України і те, як війна проти України змінює світ.
46 епізод: Україна може навчити бути готовими до нового типу героїзму | Карл Генрік Фредрікссон
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже навесні 2022 року Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до НАТО. За рік Фінляндія офіційно стала членом Північноатлантичного альянсу, у 2024 такий статус отримала і Швеція. Шведський письменник і журналіст Карл Генрік Фредрікссон каже, що історично Фінляндія та Швеція тісно пов'язані між собою, зокрема в оборонних питань. Країни Скандинавії — це малі держави, а подібні країни залежать від світового порядку, який мав би захищати і гарантувати свободу і цілісність таких держав. Однак після 2014 року, анексії Криму та початку війни в Україні, світового порядку, який встановився після Холодної війни, більше не існує. Повномасштабна агресія Росії в Україні стала остаточним каталізатором. На думку Фредрікссона, Фінляндія набагато швидше пройшла внутрішню трансформацію щодо рішення про вступ до НАТО. «Коли Фінляндія так робить, то Швеція не має вибору, вона більше не може залишатися нейтральною, хоче вона цього чи ні. Те, що Швеція стала членом НАТО, має менше спільного з самою Швецією, аніж з Фінляндією», — каже програмний директор проєкту «Дебати про Європу» Фредрікссон. Він нагадує, що це країни, суспільства яких понад 10 років тому дуже кволо відреагували на оцінку військових про власну нездатність вести війну навіть один тиждень в разі нападу на них.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Генріком Фредрікссоном про те, чому скандинавські країни стали одними з найбільших союзників України, про український героїзм та його сприйняття в мирній Європі, скепсис Північної Європи до країн колишнього Східного блоку, шведський нейтралітет та місце утопії в сучасному світі.
Мовою оригіналу
45 епізод: Зайнап Гашаєва — про війни в Чечні, їхню схожість із агресією Росії проти України і чеченський архів
До Першої чеченської війни, яку російська влада називала «операцією з поновлення конституційного порядку в Чечні», Зайнап Гашаєва разом із своїм чоловіком займалася бізнесом у Москві. Наприкінці 1994 року ситуація у Чечні загострилася і жінка поїхала до Грозного, щоб вивезти звідти своїх рідних. Переживши там перші бомбардування російської авіації, Зайнап разом із старенькою матір’ю вдалося повернутися до Москви. Після цієї поїздки Гашаєва закинула свій бізнес і почала активно ходити на антивоєнні марші та займатися правозахисною роботою. Зокрема, вона записувала спочатку у блокнот свідчення чеченців, які змогли вибратися живими із власних сіл, в яких російська армія влаштовувала жорсткі зачистки із численними вбивствами мирних жителів. Згодом вона разом із небайдужими почала записувати інтерв’ю на відеокамеру. За словами Зайнап, з Першої чеченської війни в неї було близько 200 відеокасет із розповідями про злочини російських солдат, з Другої – ще 100. Спочатку вона їх ретельно переховувала на території Чечні, згодом вивезла відеокасети у Швейцарію, де протягом довгих років зібрану інформацію оцифровували. Назавжди виїхати з Чечні довелося і Гашаєвій. Зараз вона живе у Швейцарії. Чеченській архів вона зберігає для майбутнього трибуналу щодо дій Росії під час чеченських війн, на який вона сподівається у майбутньому.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Зайнап Гашаєвою про її чеченський архів, що вона бачила у Чечні протягом двох війн, паралелі із війною Росії в Україні та сережки, які вона має повернути матері 19-річної дівчини, яку російські солдати спалили під час зачистки майже 30 років тому.
Звіт The Reckoning Project: Ukraine Testifies про паралелі російських війн в Чечні, Сирії та України за посиланням.
44 епізод: Повернення відчуття контролю, легалізація плачу і стійкість як процес | Експерт з травми Ґевін Різ
Ґевін Різ — експерт з травми, старший радник з навчальних програм та інновацій у Дарт Центрі журналістики та травми. Протягом багатьох років працював на групах із запобіганню травми, виробленню стійкості та проводив тренінги для журналістів, документалістів про те, як правильно записувати інтерв’ю з людьми після травматичного досвіду. Щоб людина вам відкрилася, то потрібно створити такий простір, атмосферу при спілкуванні, де вона відчує повагу до неї та самостійно захоче розповісти про те, що пережила. Якщо перед вами ваш друг або родич, то ви будете з ними спілкуватися вже не із позиції журналіста. Ґевін Різ нагадує, що і тут діє той самий принцип — ви не повинні змушувати інших говорити. Іноді вам може здаватися, що вашому близькому обов’язково треба виговоритися, щоб позбавитися емоційного тягарю та важких спогадів. Але дехто вважає за краще не говорити. Тому ви завжди маєте залишати вибір за людиною розповідати про свій досвід або ні.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ґевіном Різом про природу травми та необхідність повернення відчуття контролю людині після важкого досвіду, стійкість як набуту рису, чи всі українці є травмованими, як не порівнювати трагедії та найбільшу помилку при спілкуванні із людиною, яка переживає втрату.
Мовою оригіналу
Борис Ґудзяк — архієпископ і митрополит Філадельфійської митрополії Української греко-католицької церкви, президент Українського католицького університету. Він вважає, що в США для більшості американців немає моральної дилеми щодо того, хто є правим в російсько-українській війні. Така однозначність стала основною причиною об’єднання багатьох людей довкола підтримки України. Зараз настав етап від дуже загальних, чорно-білих оцінок переходити до конкретики, розповідати про окремі випадки російської агресії, щоб наблизитися до рівня людини та її особистого досвіду. Сам Ґудзяк також спілкується із американськими політиками із різних кіл. Зокрема, він мав зустріч із кандидатом у віцепрезиденти від Республіканської партії Джей Ді Венсом. Висловлювання напарника колишнього президента Дональда Трампа віддзеркалюють чи не найрадикальнішу позицію політиків у Вашингтоні щодо припинення допомоги Україні та заморожування конфлікту. Свою зустріч із Венсом Ґудзяк оцінив як непродуктивну. Але той є впливовим політиком, в разі обрання Трампа новим президентом США його вплив збільшиться. Тому українці мають, за словами архієпископа, допомогти Венсу зрозуміти реальність. Не займати позицію ображених Ґудзяк рекомендує і в комунікаціях із Папою Римським, який двічі на тиждень у своїх проповідях згадує про терпіння українців та просить про солідарність із ними.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із архієпископом Борисом Ґудзяком про його враження від поїздки півднем та сходом України, чого може не розуміти понтифік, про приреченість України на сусідство із Росією, про травму війни та неможливість співіснування ненависті та миру.
42 епізод: Україна дуже добре вміє зберігати острівці нормальності серед цієї ненормальності - Роман Ващук
Роман Ващук — колишній канадський дипломат, а з 2022 року бізнес-омбудсмен в Україні. Він бачить, що за останні десять років в Україні рівень дрібної корупції зменшився. Але донині залишається проблема ручного управління в фіскальних структурах. Країна, яка рухається до Євросоюзу, має відійти від традиції персоналізованого підходу до влади з ручним управлінням державними коштами. Також він вважає, що треба надати держслужбовцям більше волі та простору для ухвалень ними необхідних рішень для відновлення країни. Адже українські чиновники постійно думають про те, щоб їхній підпис не став у майбутньому приводом для кримінальних справ проти них. Пригадуючи власний досвід роботи у різних посольствах та державних установах Канади, Ващук боявся насамперед помилки, яка могла б стати руйнівною для його проєктів. Але щоб прийшли і просто посадили його до в’язниці за його рішення, то ні він, ні будь-який інший канадський держслужбовець про це не думав. Однак українські держслужбовці думають про це постійно.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Романом Ващуком про бізнес в Україні під час війни, необхідність заплатити українцям за відмову від тіньових схем, економічне бронювання, можливості збільшення Канадою підтримки України, українську діаспору в Канаді та нормальність країни під час повномасштабного вторгнення.
41 епізод: Оксана Карпович — про фільм «Мирні люди» на основі 31 години перехоплень розмов російських солдат
В український прокат виходить документальний фільм «Мирні люди». Його режисерка Оксана Карпович особисто прослухала понад 30 годин перехоплень приватних телефонних розмов содат РФ із їхніми родичами. Ці аудіо не є засекреченими, вони викладалися протягом першого року повномасштабного вторгнення на офіційних сторінках українських спецслужб. Розмови російських солдат проходять на тлі кадрів з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Миколаївщини та Донеччини. Понівечених тіл у фільмі немає, самих росіян показують лише в кінці фільму. За словами Карпович, ідеєю «Мирних людей» було відтворити стан когнітивного дисонансу. «Ми зробили певну послугу росіянам, створивши цей фільм. Ми створили їхній чесний портрет, який вони б не наважилися про себе зробити», — каже режисерка.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Оксаною Карпович про багатогодинні розмови російських солдат та що особисто її в них вразило, що не потрапило в фільм, як тема мародерства може стати окремою стрічкою та що режисерці допомогло справитися із власними емоціями від побаченого та почутого.
40 епізод: Я не вірю, що в нас було багато розколів у суспільстві — Тимофій Брік
Тимофій Брік — український соціолог, ректор Київської школи економіки. Він впевнений, що українське суспільство не є таким вже і розколотим, як про це пишуть медіа. Пам’ять про Помаранчеву революцію та мапи, на яких країну ділили на частини через голосування за різних кандидатів в президенти, багатьох робить упередженими. Часто люди воліють бачити розколи в усьому. Брік наводить приклад із питанням щодо вступу в НАТО. Історично частина українців була за приєднання до Альянсу, інша — проти. Але через зміну контексту, початок великої війни більшість українців зараз вже підтримує вступ до НАТО. «Бачите ці розколи? Вчора були, а сьогодні їх немає. Те, що громадська думка різноманітна, то це ознака різноманітності нашого суспільства. Але це не є розколом», — говорить соціолог.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Тимофієм Бріком про ризики для українського суспільства та що може зменшити ймовірність конфліктів всередині нього, чому він не очікує соціального вибуху після прийняття закону про заборону релігійних організацій, пов’язаних з Російською православною церквою, та його скепсис щодо громадської думки.
39 епізод: Ракети, кози та військові технології. Як Північна Корея намагається знайти нового друга у Путіні?
Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль запропонував створити консультативну групу з Північною Кореєю, щоб знайти шляхи зниження напруги між країнами та відновлення економічної співпраці. З боку КНДР очікують лише одного — почати ядерне роззброєння. Наразі відносини між державами загострилися як ніколи. На початку 2024 року лідер КНДР Кім Чен Ин назвав Південну Корею «головним ворогом», заявив, що об’єднання в єдину Корею неможливо і розірвав угоди про економічне співробітництво з нею. КНДР постійно запускає кулі із сміттям на територію Республіки Корея, обстрілює прикордоння сусідньої держави та відправляє супутники-шпигуни. Водночас Північна Корея продовжує розвивати свою ядерну програму та збройний потенціал, заради чого вона укріплює стосунки, зокрема, із Росією. Москва отримує зброю від Пхеньяна, зокрема, і балістичні ракети, якими завдає ударів по Україні. Щодо Північної Кореї, то експерти кажуть про отримання від Москви різних військових технологій. Але не тільки це. Росія відправила першу партію свійських тварин — майже 500 кіз — до КНДР через брак продовольства в Північній Кореї.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із юристом-аналітиком із Сеула Ітаном Хі-Сок Шіном про ослаблення зв’язку між Південною та Північною Кореєю, що саме забезпечило існування КНДР та роботу ГУЛАГів на її території, дружбу КНДР із Росією та як зараз ставляться корейці до японців, які колонізували Корею протягом 35 років.
Мовою оригіналу
38 епізод: Максим Єлігулашвілі про пам'ять, фіксацію життя, перевідкриття сходу і півдня України після перемоги
Максим Єлігулашвілі — фасилітатор діалогів, експерт Інституту миру і порозуміння та член правозахисної коаліції «Україна. П’ята ранку». Він модерував публічні дискусії, які проводила «Лабораторія журналістики суспільного значення» в різних регіонах України цього літа. Зокрема, жителі Авдіївки говорили про те, з чим вони можуть ідентифікувати себе після знищення та окупації міста та на чому починати його відновлення. Мешканці Ягідного на Чернігівщині говорили про пам’ять про воєнний злочин росіян в їхньому селі, дикість «туристичного маршруту» в Ягідному та обов’язкове називання імен всіх свідків тих подій як вид меморіалізації. На півдні країни під час таун холів точилися дискусії щодо пасток сприйняття колабораціонізму, кого треба обов’язково карати за співпрацю із країною-агресоркою та як краще взаємодіяти прокуратурі та поліції із вцілілими після воєнних злочинів та їхніми родичами. Після деяких дискусій пристрій Максима Єлігулашвілі, який відслідковує фізичні показники його тіла, показував цифри ніби він тільки що пробіг 15 кілометрів.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із ним про символи та об’єкти, на яких можна відновлювати знищені міста та села, пошуки малих знаків пам’яті про воєнний злочин у підвалі школи в Ягідному, пастку закапсулюватися в своєму болю, чи треба судити за продаж помідорів на ринку росіянам та золоті кеди як спосіб зберегти власну вітальність.
37 епізод: Кілька тисяч колумбійців воюють на боці України. Чому?
Колумбійська журналістка Каталіна Гомес постійно проживає в Тегерані з 2007 року. В Іран вона потрапила через свою одержимість Близькім Сходом. Її спеціалізація – репортажі з військових конфліктів в цьому регіоні. Вона писала статті про війну в Сирії та секторі Газа, війну проти ІДІЛу в Іраку та криваву битву за Мосул. Також Гомес висвітлювала кілька президентських виборів в Ірані та масові протести під час Зеленої революції в Ірані у 2009 році. Коли Росія розпочала війну в Україні в 2014 році, Каталіна не приїхала сюди. Вона не знала регіон і тоді писала виключно про Сирію та Ірак. Але після повномасштабного вторгнення вона регулярно їздить на передову для репортажів та навіть частково проживає в Києві. Свій перший місяць постійного проживання в українській столиці в травні 2023 року вона порівнює із «Зоряними війнами». Тоді Росія практично щоночі запускала ракети по Києву, щоб виявити системи ППО і знищити їх. В червні 2023 року журналістка вижила під час російського ракетного удару по піцерії «RIA» в Краматорську. Її подруга, українська письменниця Вікторія Амеліна, яка сиділа з Каталіною за одним столиком, загинула.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Каталіною Гомес про те, як вона повернулася до роботи після загибелі Вікторії Амеліної, навіщо колумбійці приїздять воювати в Україну, чого чекати українцям від нового президента Ірану та чому Габрієль Гарсіа Маркеса залишається видатним журналістом для Латинської Америки.
Мовою оригіналу
36 епізод: Чого бояться та на що сподіваються українці щодо військової служби? Пояснює соціолог
В Україні мобілізація вважається необхідною, але несправедливою. Такими є дані дослідження, яке проводилося у березні-квітні 2024 року під керівництвом Лабораторії журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень. Найчастіше таке відчуття виникає через нерівність між заможними і незаможними, коли багатші українці мають більше шансів уникнути мобілізації. Серед інших форм несправедливості респонденти називали непропорційну орієнтацію працівників ТЦК на сільську місцевість, непритягнення їх до відповідальності за «бусифікацію» чоловіків, мобілізацію людей з проблемами зі здоров’ям або інвалідністю та відправлення на фронт військовозобов’язаних без урахування їхніх навичок. Директор Харківського інституту соціологічних досліджень, соціолог Денис Кобзін стверджує, що ця ситуація не є унікальною. Приміром, більшість сучасних президентів США не служили, хоча підлягали призову під час війни у В’єтнамі. «З’ясувалося, що у них у всіх є певні діагнози, які дозволили їм не служити, але вони дозволили їм потім спокійно жити і виконувати свої функції», — зазначає Кобзін. І в США, і у Великій Британії виникали проблеми з мобілізацією під час великих війн у ХХ столітті. Вже тоді діяли різні схеми, щоб уникнути призову. Серед них — наявність дітей, освіта та хвороби. Щоб залучати більше людей до армії, треба з ними правильно комунікувати про це, каже соціолог.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Денисом Кобзіним про те, хто може вплинути на мобілізацію, чи розколює тема мобілізації українське суспільство, якою є армія цивільних та необхідність готуватися до майбутньої війни з Росією, що може призвести до часткової мілітаризації України.
35 епізод: Як в Чилі створили музей пам’яті жертвам диктатури Піночета, який досі є популярним в країні
11 вересня 1973 року є поворотним моментом для історії Чилі. До влади в країні прийшли військові на чолі з генералом Августом Піночетом, а тодішній президент країни Сальвадор Альєнде покінчив життя самогубством. Протягом 17 років диктатури тисячі чилійців були піддані переслідуванням, їх висилали з країни, позбавляли волі, катували, вбивали та вони зникали без вісти. Спеціально створенні Комісії Правди та Примирення, які працювали в різний час після завершення правління Піночета та його арешту, назвали приблизну кількість жертв диктатури. Понад три тисячі людей були вбиті та зникли без вісти, 38 тисяч пройшли через численні катівні. На чолі кількох комісій була Марія Луїза Сепулведа, якій довелося вислухати тисячі історій вцілілих або родичів загиблих та зниклих безвісти. Вона стала однією з співзасновниць Музею пам’яті та прав людини. Простору будівлю на кілька тисяч квадратних метрів відкрили у богемному районі Сантьяго Юнгай у 2010 році.
Сепулведа впевнена, що для створення подібних музеїв важливо поважати гідність вцілілих та жертв. Для цих людей завжди складно зіткнутися з їхньою власною історією і ніколи не можна прорахувати що саме може стати тригером для них під час експозицій. «Цей простір пам'яті, на мою думку, повинен бути простором для компромісу і для розуміння того що саме сталося і що це не може повторитися», — каже співзасновниця Музею пам’яті та прав людини у Чилі.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сепулведою про ті історії, які вона почула під час роботи Комісій правди і примирення, чому в Чилі не має досі консенсусу щодо постаті Піночета, як правильно організувати музеї пам’яті та як говорити із вцілілими та родичами жертв, щоб не перетворювати подібні простори на кладовища.
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.
34 епізод: Фукуяма про вразливі місця Росії, перемир’я в корейському стилі та альянс авторитарних країн у світі
Френсіс Фукуяма — американський політолог і філософ, директор Центру сприяння розвитку демократії та верховенства права Стенфордського університету. Саме в Україні він бачить найбільший потенціал серед пострадянських країн зробити перехід від комунізму до справжньої демократії. Хоча після розпаду СРСР він робив подібну ставку на Росію. Однак та повернула у протилежний бік і нині входить до світового альянсу авторитарних країн. За оцінками Фукуями, у найближчому майбутньому врегулювати російсько-українську війну шляхом перемовин є неможливим. Ще рік тому американський політолог наполягав на дозволі Україні бити іноземною зброєю вглиб території Росії. «Якщо ви не зможете завдати удару по цілях в Росії, відтіснити їхні військово-повітряні сили, а також завдати їм набагато більше збитків та витрат, то вони ніколи не здадуться», — каже Фукуяма. Попри великі втрати солдатів та техніки росіяни вчаться на своїх помилках у цій війні. Якщо так станеться, що Москва перемагатиме Київ, то це розв’яже руки іншим авторитарним країнам і вони будуть далі впроваджувати диктатуру, репресії та захоплювати чужі території.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Фукуямою про вразливі місця Росії, про корейський варіант перемир’я та роль НАТО в цьому, приклади для України для відбудови, боротьбу з поляризацією суспільства та на чому тримається альянс авторитарних країн.
Мовою оригіналу
33 епізод: Здоровий націоналізм бачить в історії власної країни погані речі, які вона зробила — Джейсон Стенлі
Джейсон Стенлі — американський філософ, який є одним із провідних лівих інтелектуалів у світі. Його цікавлять теми боротьби з фашизмом, авторитаризму, антиколоніальної боротьби, пропаганди та свободи слова. Він впевнений — всі, хто бореться з фашизмом, мають регулярно приїжджати до України та дивитися як українці протистоять фашистській Росії. Він так і робить. Він є почесним професором Київської школи економіки, час від часу приїздить читати лекції українським студентам. Свою зарплату за викладання в Україні він ділить між фондом «Повернись живим» та підтримкою місцевого громадянського суспільства. Одна з найцікавіших речей для нього — спостерігати за тим, як в країні відбувається процес з’ясування хто такий українець та якою має бути українська ідентичність. Під ідентичністю він розуміє те, як люди прагнуть організувати своє суспільство та їхнє самоусвідомлення як суспільства. «Якщо ця ( російсько-українська) війна лише за те, чиї народні танці кращі і чиї народні танці переможуть, то нікому це не буде цікаво», — каже Стенлі.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із американським філософом про фашистську та колонізаторську поведінку Росії, здоровий націоналізм, глобальних лівих, провокації українських студентів та як можна пояснити ситуацію в Україні через концепції теоретика руху за громадянські права в США Дюбойса.
Мовою оригіналу
32 епізод: Ти використовуєш ядерну зброю, коли ти як щур у кутку. Путін думає, що перемагає, — Майкл Макфол
Майкл Макфол – професор Стенфордського університету, американський дипломат. П’ять років він працював в адміністрації Барака Обами. Спочатку помічником президента з питань національної безпеки, а потім у 2012-2014 роках послом США в Росії. За збігом обставин у лютому 2014 року він завершив свою роботу послом. День, коли Путін увійшов до Криму, був днем, коли він виїхав з Москви. Майкл Макфол вважає правильними діями США, коли ті протягом багатьох років намагалися взаємодіяти з Росією, щоб та стала цивілізованої державою і поважала міжнародні правила та закони. «Нашою помилкою була не ця гра. Наша помилка полягала в тому, що ми не застрахували свої ставки на випадок невдачі. Що ми повинні були зробити — так це застрахувати наші ставки. Що ми повинні були зробити — це розширити НАТО так швидко і так далеко, як це було можливо, коли у нас була можливість це зробити в 90-х роках, і Росія тоді нічого не могла вдіяти», — впевнений він.
Один із напрямків його роботи зараз — це зменшити кількість грошей Путіна на ведення війни в Україні. Він є координатором міжнародної групи незалежних експертів, які пропонують різні види санкцій щодо Росії. Часто її називають «групою Єрмака-Макфола». Її роботу він оцінює як чудову. Однак основною проблема є те, що уряди інших країн не прийняли всі їхні ідеї. Якби вони це зробили, то зараз Росія була б у набагато слабшій позиції, переконаний Макфол.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Майклом Макфолом про адміністрацію Джо Байдена та її роботу з Україною, американські вибори, що змінилося в його ставленні до росіян, як санкції зменшують кількість грошей Путіна та чому не чутно голосу Барака Обами зараз.
Мовою оригіналу
31 епізод: Кароліна Аморосо про Папу Римського, Мілея та як відмова від насильства визначила майбутнє Аргентини
Кароліна Аморосо — журналістка-міжнародниця з Аргентини. Вперше в Україну вона приїхала на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як тільки вона опинилася тут, то усвідомила, що нічого не знає про країну попри свою ретельну підготовку до поїздки. Але навіть тоді вона зрозуміла, що ця війна для українців є екзистенційною, війною за їхню власну ідентичність. У травні 2024 року Аморосо вже вчетверте приїздила до України, спеціально скоротивши для цього свій медовий місяць в Європі. Зокрема, вона робила репортажі з півдня України про життя звичайних людей. Журналістка впевнена, що втоми від життєвих історій з України у міжнародної аудиторії немає, вона присутня тільки у самих ЗМІ.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Аморосо про лицемірство правозахисників у Латинській Америці, романтизацію Куби, чому Папа Римський залишається для неї загадкою, що чекати Україні від президента Аргентини Мілея та як політичне насильство залишилося в минулому її країни.
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.
Мовою оригіналу
30 епізод: Ізраїль наступає на Рафах. Як зараз виживають жителі Гази?
В кінці травня 2024 року Міжнародний суд ООН постановив, що Ізраїль має негайно припинити наступ на місто Рафах у Секторі Гази. Також Ізраїль має відкрити доступ до Сектору Гази та підтримувати відкритими наземні пункти пропуску, зокрема пункт пропуску «Рафах». Ізраїль наполягає, що має право захищати себе від загрози ХАМАС та продовжить військову операцію, яку він розпочав у жовтні 2023 року після нападу бойовиків ХАМАС. Водночас через облогу у Газі розпочалася гуманітарна катастрофа. Рок-музикант Раджі ель Джару ще на початку наступу ізраїльських військ переїхав разом із своєю родиною з міста Газа на південь сектору. Протягом всього цього часу він намагається вижити там та планує розпочати краудфандингову кампанію зі збору коштів, щоб покинути Сектор Гази. За його словами, посередники просять близько 5 тисяч доларів за вивіз однієї людини звідти. Журналіст з Гази Ахмед Алнаук вже кілька років проживає у Лондоні і веде платформу з історіями палестинців під назвою «Ми не числа». В кінці жовтня 2023 року через ізраїльський авіаудар по будинку його родини загинули понад 20 членів його сім’ї.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Раджі ель Джару та Ахмедом Алнауком про те, як виживають цивільні зараз у Газі, про їхнє ставлення до ХАМАС після 7 жовтня, про музику, яка може донести історії палестинців, та їхню любов до Гази.
Мовою оригіналу
29 епізод: Ярослав Грицак про спокусу авторитаризму, байстрюків Європи та майбутній золотий вік України
Ярослав Грицак — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна. Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» в історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну всередині країни та що може радикально розв'язати питання безпеки України.
28 епізод: Як ускладнити життя воєнним злочинцям?
Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження. Своє майбутнє він пов’язував виключно з комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. У квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.