ПОДКАСТ НАТАЛІ ГУМЕНЮК ТА АНГЕЛІНИ КАРЯКІНОЇ
Це невимушені розмови із світовими інтелектуалами про Україну та українців під час війни. Щотижня українські журналістки Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна із своїми гостями говорять про те, як країна відкривається світу та разом рефлексують про тектонічні зсуви в середині України і те, як війна проти України змінює світ.
ПІДПИСУЙТЕСЬ ТА СЛУХАЙТЕ НА ЗРУЧНІЙ ПЛАТФОРМІ
У лютому 2025 року тема проведення виборів в Україні знову стала актуальною. Нова влада у Сполучених Штатах вважала, що їх потрібно провести до кінця цього року — це, на їхню думку, сприятиме мирним перемовинам. Подібний сценарій тривалий час просувала й Росія, яка постійно поширює наратив про нібито нелегітимність Володимира Зеленського на посаді президента України та завершення його повноважень навесні 2024 року.
Але під час війни провести вибори в Україні неможливо, якщо йдеться про чесне та вільне волевиявлення, переконана голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська. А поки країна має готуватися до перших повоєнних виборів — через велику кількість викликів та деградацію системи, адже українці не переобирали владу шляхом голосування вже протягом п’яти років.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ольгою Айвазовською про захист влади від виборів під час війни, чому зараз неможливо провести чесні та вільні вибори в Україні, голосування поштою, як краще використати «Дію», а також про її головні уроки після участі в Тристоронній контактній групі у Мінську.
Французький філософ, сходознавець, політолог і соціолог Олів’є Руа ще на початку своєї кар’єри зрозумів, що не буде працювати шкільним учителем усе життя. Його найбільше цікавили різноманітні кризи. Після початку війни в Афганістані наприкінці 70-х років Руа постійно їздив до країни, зустрічався з моджахедами й досліджував вплив війни на традиційне афганське суспільство. Розуміння специфіки Афганістану стало йому в пригоді під час консультування й організації спеціальних місій ООН у період радянського вторгнення. Згодом Руа очолював місію ОБСЄ під час громадянської війни в Таджикистані після розпаду СРСР.
Як дослідник він займався ісламським фундаменталізмом, ісламом на Заході, а також країнами Близького Сходу. Нині він пише про кризу культури та її тривожні наслідки для всього світу.
Олів’є Руа переконаний, що кризи, хоч і небезпечні, змушують суспільство брати відповідальність на себе. Для нього прихід Дональда Трампа до влади в США — приклад «корисної кризи». Європа, за його словами, почала повільно усвідомлювати, що залишилася наодинці без підтримки США, і мусить самостійно захищати свої принципи. Для оборони свого способу життя Європі доведеться переозброїтися, що потребує суспільного консенсусу.
«Вперше за довгий час ми повинні запитати людей, чи готові вони померти за свій спосіб життя, за свої принципи. Ми не знаємо відповіді. Для молодого покоління ідея йти в армію — це щось екзотичне. Але ми стоїмо перед вибором: чи готові ми боротися за наш спосіб життя — чи здатися?» — каже Руа.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Олів’є Руа про кризу культури, її заміну кодами та нормами, про те, як суспільство може повертатися до реальності, про необхідність соціальних зв’язків, про безумців при владі — і про те, в чому він помилявся щодо російсько-української війни.
Мовою оригіналу
Через чотири місяці після повалення режиму Башара Асада в Сирії сформували перехідний уряд. На його чолі не буде прем’єр-міністра. Вся виконавча влада зараз в руках тимчасового президента Ахмеда аль-Шараа, який був призначений у січні 2025 року. Під час свого призначення аль-Шараа пообіцяв сформувати інклюзивний перехідний уряд, який має розбудувати зруйновані державні інститути і керуватиме країною до президентських виборів.
Після чотирнадцяти років війни та дії міжнародних санкцій Сирія перебуває у важкій економічній кризі. За оцінками експертів, 90% сирійців живуть у бідності, мільйони колишніх громадян Сирії надалі залишаються за кордоном. У березні в Латакії під час зіткнень прихильників поваленого диктатора Асада із силами безпеки загинуло понад тисяча людей, серед яких були жінки та діти. Водночас Ізраїль наносив авіаудари по Сирії, назвавши це попередженням нинішньому уряду і звинуватив Туреччину у спробі перетворити країну на турецький протекторат.
Попри всі складнощі країна намагається повернутися до нормального життя, вже кілька сотень тисяч біженців повернулися додому. Журналістка Наталя Гуменюк поїхала до Сирії, щоб відчути настрої в країні після завершення ейфорії від повалення режиму Асада. Як живе Дамаск та його знищені передмістя, про індустрійність катувань і чого хочуть колишні в’язні тюрми в Седная, а також чому важливі свідки звірств та воєнних злочинів колишнього диктатора відкрито називають свої імена – в розмові Ангеліни Карякіної із Наталею Гуменюк.
Марі Мендра — політологиня та професорка французького інституту Sciences Po. Вона багато років досліджує Східну Європу та Росію, кілька разів входила до складу груп міжнародних спостерігачів на виборах у Росії та Україні в 1990-х і 2000-х роках. В останній своїй книжці «Перманентна війна: остаточна стратегія Кремля» Мендра пише, що ведення війн у різних країнах для Володимира Путіна — це спосіб утримання влади ще з початку його правління. Оскільки реальних причин для війни не було, він вигадував їх — наприклад, боротьбу з тероризмом, захист російськомовних або «денацифікацію».
Авторка вважає, що саме Путін був єдиним, хто прагнув до масштабної, агресивної війни проти України у 2022 році й нав’язав її своїм воєначальникам. Його не влаштовувала ситуація часткового контролю над Україною після війни на Донбасі у 2014 році та анексії Криму — для нього цього було замало. Через дезінформацію і небажання чути щось, окрім схвального, президент РФ не передбачив ані спротиву українців, ані допомоги Києву від західних країн.
«Війна була вибором Путіна. У нього були інші варіанти. Але вибір, який він зробив одноосібно, став великою помилкою — і всі дуже дорого платять за неї», — каже Марі Мендра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Марі Мендра про помилки Путіна й Трампа і те, що їх об’єднує, про можливі сценарії перемовин і що може зупинити одержимість нинішньої адміністрації Трампа.
Мовою оригіналу
68 епізод: Патрісія Кампос Мелло — про амбіції Бразилії, її президентів та що вона побачила на війні в Україні
Патрісія Кампос Мелло — журналістка з Бразилії та військова кореспондентка, яка висвітлює теми міжнародних відносин і прав людини у понад 50 країнах світу. Вона також є авторкою серії розслідувань під час виборів експрезидента Болсонару, зокрема про використання месенджерів для поширення пропаганди та дезінформації. В останні роки Кампос Мелло робила репортажі з Сирії, Іраку, Лівії, Туреччини, Лівану та Кенії.
Вперше після початку повномасштабного вторгнення вона приїхала в Україну у 2023 році. Тоді в центрі її уваги було життя цивільних українців під час війни та воєнні злочини російської армії. Вдруге журналістка приїхала до України в березні 2025 року. Цього разу протягом десяти днів Патрісія проїхалася вздовж лінії фронту, щоб зрозуміти, чим російсько-українська війна відрізняється від традиційних, конвенційних воєн.
Її приїзд збігся з оголошенням часткового припинення вогню після перемовин США з українською та російською делегаціями, які проводилися окремо в Ер-Ріяді. Після цієї заяви Кампос Мелло очікувала побачити в Україні святкування, подібне до фіналу Чемпіонату світу з футболу. Але ніякої ейфорії з приводу припинення вогню в країні не було.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Патрісією Кампос Мелло про те, що вона побачила на фронті, що цікавить її співвітчизників у контексті життя в Україні, про бразильську дипломатію та її прагнення мати більший вплив у світовій геополітиці, про нинішнього президента країни Лулу, близького до Трампа експрезидента Болсонару, а також про насторожене ставлення латиноамериканців до військових.
Мовою оригіналу
67 епізод: «Росія нахабно бреше». Що з’ясували журналісти про полон української репортерки Вікторії Рощиної?
Українська журналістка Вікторія Рощина потрапила в полон влітку 2023 року. Після початку повномасштабного вторгнення вона написала багато матеріалів про життя на тимчасово окупованих територіях. Попри великий ризик, журналістка самостійно їздила туди для написання репортажів. Вперше росіяни затримали Вікторію Рощину в березні 2022 року в окупованому Бердянську. Через десять днів вони її відпустили. Це її не зупинило, і журналістка продовжила робити звідти матеріали — зокрема про проведення псевдореферендуму на окупованій Донеччині, життя в Криму під час великої війни та святкування росіянами 9 травня в зруйнованому Маріуполі.
Влітку 2023 року Вікторія знову поїхала на окуповані території. Вона хотіла з’ясувати, де знаходяться катівні, в яких росіяни незаконно утримують і катують українців. Але тоді зв’язок із нею обірвався — Вікторія зникла. Лише в квітні 2024 року Росія вперше офіційно визнала, що репортерка перебуває в них. На запит батька журналістки Міністерство оборони РФ надіслало лист із підтвердженням, що вона затримана і перебуває на їхній території. Уже в жовтні 2024 року Міноборони РФ надіслало листа на електронну пошту батька Вікторії Рощиної, в якому повідомило, що вона померла в полоні. Офіційних документів — свідоцтва про смерть — Росія досі не надала, тіло Вікторії також не передала.
Журналісти «Слідства.Інфо» разом з організацією «Репортери без кордонів» та кореспондентами медіа «Суспільне» і «Ґрати» розпочали розслідування, аби з’ясувати, що відбувалося з Вікторією Рощиною з моменту її зникнення в окупованому Енергодарі. Про життя Вікторії в полоні — у розмові ведучої Ангеліни Карякіної з авторкою розслідування «Останнє завдання Віки», журналісткою Яніною Корнієнко.
Мін Сюан Ву (Ttcat) – співзасновник та генеральний директор тайванської громадської організації Doublethink Lab. Він досліджує китайські інформаційні операції в Інтернеті та виокремлює загальні механізми їх здійснення. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну його також зацікавило, як взаємодіють китайська та російська пропаганда.
У лютому 2022 року, вже через годину після промови Путіна про намір Росії вторгнутися в Україну, Ttcat побачив її дослівний переклад китайською мовою. Спочатку він подумав, що це фейк і промову написали китайці, адже в ній були ті самі пропагандистські наративи, які Китай використовує щодо Тайваню. Зокрема, Путін стверджував, що Україна нібито не є справжньою країною. Подібно до цього, Китай також заперечує державність Тайваню, зазначає Ttcat.
Згодом з’ясувалося, що цей переклад не був фейком, а підтвердженням того, що пропагандистські наративи Росії та Китаю по суті ідентичні.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ttcat про основні наративи китайської пропаганди всередині Тайваню та їхню еволюцію, про ставлення тайванців до Китаю та їхні прагнення, а також про те, як Тайваню вдалося здійснити технологічний прорив.
Мовою оригіналу
65 епізод: Найкращий спосіб компенсувати припинення підтримки США — попустити віжки Україні | Філліпс О’Брайен
Філліпс О’Брайен — американський історик, професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюса в Шотландії. Як науковець він цікавився стратегіями ведення Другої світової війни, а згодом почав аналізувати, як ці підходи працюють у конфліктах ХХІ століття.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну О’Брайен уважно стежить за ситуацією на полі бою та політичними процесами навколо цієї війни. Він називає помилковими оцінки аналітиків щодо сили Росії та її здатності воювати. Дослідник нагадує, що в історії чимало випадків, коли менші держави перемагали у війнах.
На його думку, Захід через страхи перед ескалацією та можливим розпадом Росії змусив українців вести виснажливу окопну війну. Водночас Київ усе ще має шанси на перемогу. Україна може вийти з цієї війни в доволі хорошій позиції — навіть якщо США припинять свою підтримку. У такому разі ключову роль відіграватиме Європа: наскільки вона зможе мобілізуватися та усвідомити власну відповідальність за безпеку. Світ, який існував із 1945 року під гегемонією США у питаннях глобальної безпеки, зник.
Філліпс О’Брайен радить «слідкувати за грошима»: якщо Європа почне вкладати значні кошти у власну оборону, це означатиме, що вона розуміє нову реальність. Якщо ж ні, це буде сигналом, що європейські лідери сподіваються, ніби все ще можна повернути назад.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Філліпсом О’Брайеном про те, як можна перемагати у війнах, як мають зараз воювати українці, чому Трамп підтримав Росію, що може замінити американську допомогу та які уроки російсько-української війни вже мав би засвоїти світ.
Мовою оригіналу
Одрі Танг — кіберпосолка та колишня міністерка цифрових справ Тайваню. Влітку 2024 року вона залишила пост в уряді своєї країни, куди потрапила після протестного «Руху соняшників». У 2014 році студенти та активісти на кілька тижнів окупували парламент Тайваню через непрозорі угоди з Пекіном, які могли посилити вплив Китаю на острів. Танг допомагала доносити вимоги демонстрантів і розв’язувати конфлікти. Після цього стала радницею міністра з цифрової участі громадян, а вже у 2016, після приходу до влади нової президентки Тайваню Цай Інвень, зайняла офіційний пост в уряді.
Одрі Танг боролася за відкритість даних і прозорість, щоб звичайні жителі Тайваню отримували більше інформації про роботу влади та могли її аналізувати. Захист виборів від кібервтручань, використання мемів, сатириків і технологій у протидії пандемії, а також цифрові інструменти для просування демократії через платформи, які допомагають суспільству домовлятися — усе це серед досягнень Танг за час її роботи в тайванській владі.
Журналістки Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна говорять з Одрі Танг про те, як Тайвань використовує цифрові технології для зміцнення демократії, ідеологію Big Tech компаній, гумор у боротьбі з дезінформацією, уроки з війни в Україні та як хвороба серця в дитинстві навчила Танг інакше ставитися до життя.
Мовою оригіналу
Мюнхенська безпекова конференція 2025 року увійде в історію. Під час неї віцепрезидент США Джей Ді Венс, по суті, оголосив про кінець союзу Сполучених Штатів і Європи. Голова форуму Крістоф Гойсген назвав цьогорічну конференцію «європейським кошмаром». Одразу ж після неї європейські лідери вже збиралися двічі у Парижі. Наприкінці лютого президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер особисто зустрічатимуться із президентом США Дональдом Трампом. ЗМІ пишуть, що вони спробують відмовити Трампа вести двосторонні мирні перемовини із Росією в обмін на європейські зобов’язання щодо гарантування безпеки України в майбутньому. Редакційна директорка французької газети Le Monde Сільві Кауфманн каже, що європейці розгублені. Вони почали вже говорити про збільшення власних оборонних бюджетів. Однак сприйняття російської загрози на заході Європи дуже відрізняється від її сприйняття на сході Європи. Тому розмова очільників країн ЄС із своїми громадянами щодо перерозподілу коштів на безпеку буде важкою та болючою.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сільві Кауфманн про відносини французів з американцями та майстерність Макрона лестити Трампу, про пастку з боку росіян із розмовами про вибори, можливі гарантії безпеки від європейців Україні та як сприймають публічне протистояння президента США та Зеленського в Європі.
Мовою оригіналу
62 епізод: Що робили росіяни під час окупації ЧАЕС? Фільм-доказ Олексія Радинського «Спеціальна операція»
На Берлінському міжнародному кінофестивалі відбулася світова прем’єра документального фільму українського режисера Олексія Радинського «Спеціальна операція». В його основі – сотні годин записів із відеокамер на Чорнобильській атомній електростанції під час її окупації російською армією у 2022 році.
Працівники ЧАЕС, ризикуючи власним життям, таємно робили копії записів з частини прихованих камер, які не знайшли ворожі солдати на території підприємства. Глядачі фільму фактично у режимі реального часу бачать, що відбувалося під час самого захоплення станції, п’яти тижнів окупації та відступу російських військ. «Спеціальну операцію» називають фільмом-доказом, адже записи з відеокамер є доказовою базою скоєння воєнного злочину з боку РФ в Україні – окупації ЧАЕС. Росія є першою країною в світі, яка вдалася до захоплення атомних режимних об’єктів. Досі під її контролем залишається найбільша атомна електростанція Європи – Запорізька АЕС, яку вона окупувала одночасно із ЧАЕС. Проте під час роботи над стрічкою Радинський зрозумів, що це буде фільм не зовсім про ЧАЕС, а здебільшого про російську армію.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із режисером Олексієм Радинським та продюсеркою фільму Любов’ю Кнорозок про те, як ЧАЕС перетворилася на базу для російської армії та «пришвидшила» її відступ з Київщини, будні окупантів на атомному об’єкті та післясмак від стрічки, на який сподіваються автори «Спеціальної операції».
З осені 2024 року солдати Північної Кореї почали брати участь у війні проти України. За оцінками українських спецслужб, на Курщині близько 11 тисяч військових КНДР тоді воювали на боці росіян. Наприкінці січня 2025 року президент Володимир Зеленський повідомив, що за кілька місяців у боях загинули майже чотири тисячі північнокорейців. Протягом всього часу з’явилися новини та відео лише з кількома полоненими солдатами з КНДР. Втікача з Північної Кореї, пана Р. ( ім’я героя змінено з міркувань безпеки) така мала кількість полонених не здивувала. Адже для північнокорейського солдата полон є найбільшою ганьбою. Майбутнього для такого солдата немає і в КНДР на нього очікує найгірший сценарій, аж до смерті. Пан Р. служив в армії Північної Кореї сім років. У 2019 йому вдалося втекти з КНДР до Південної Кореї, де він зараз і проживає. Роки в північнокорейській армії він називає найгіршими, без жодної заробітної плати і з видачою одного кілограма рису на місяць. Життя північнокорейських солдат немає жодної цінності і керівництву КНДР байдуже помруть вони чи ні. Вони мають тільки воювати, каже пан Р. Водночас лідер Північної Кореї Кім Чен Ин вже заявив, що надалі підтримуватиме Росію у війні проти України. Іноземні ЗМІ повідомляють, що в обмін на північнокорейських солдат цього року КНДР запустить власне виробництво дронів, розроблених з Росією.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із втікачем з КНДР, паном Р. про його роки військової служби у Північній Кореї та як він втік звідти, чому жителі КНДР готові померти за свого лідера, відмінність логіки північнокорейських солдат та як можна психологічно впливати на військових з КНДР.
60 епізод: Мита як покарання. Навіщо Трамп розпочав торговельну війну?
Президент США Дональд Трамп запровадив мита у розмірі 25% на товари із Канади та Мексики. Ці країни вже готували свою відповідь. Однак після перемовин Трамп відклав на місяць запровадження мит на імпорт з цих держав. Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо пообіцяв посилити захист свого кордону, призначити відповідального за боротьбу із наркокартелями, яких оголосять терористичними угрупованнями. Президентка країни Клаудія Шейнбаум погодилася відправити на кордони Мексики 10 тисяч військових для боротьби із наркотрафіком.
Іспаномовний тележурналіст із США Хорхе Рамос називає нові тарифи покаранням для Латинської Америки з боку президента США. Трамп звинувачує, зокрема, і Мексику у десятках тисяч смертей американців, які помирають щорічно від передозування наркотиками. Також Трамп називає всі 40 мільйонів нелегальних мігрантів у США злочинцями. Запровадження тарифів на країни походження таких людей, за логікою Трампа, буде дієвим інструментом для вирішення цієї проблеми. Рамос вбачає в новому президенті США загрозу для демократії та світу в цілому. Хоча Трамп повторює, що не хоче війни, але в його діях можна побачити зовсім протилежне, впевнений Рамос. У журналіста є своя особиста історія з Трампом. Той наказав вигнати Хорхе Рамоса з прес-конференції у 2015 році через незручні питання, зокрема, стосовно нелегальних мігрантів та запланованих масових депортацій.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хорхе Рамосом про нову еру Дональда Трампа, чому майже половина іспаномовних виборців підтримала кандидата від республіканців, як дії нового президента можуть підштовхнути Латинську Америку до Китаю та Росії та хто може нашіптувати Трампу думку забрати Панамський канал.
Мовою оригіналу
Журналіст Джон Лі Андерсон почав свою роботу як кореспондент у 80-х роках. Його першими друкованими матеріалами були довгі хроніки про його подорожі джунглями Амазонки. Згодом він став військовим кореспондентом та висвітлював конфлікти в різних країнах світу, зокрема, Сирії, Лівії, Лівані, Іраку, Афганістані, Анголі, Сомалі, Судані, Малі та Ліберії. Андерсон не міг пропустити одну з останніх ключових подій на Близькому Сході — падіння режиму Башара Асада. За багато років своєї роботи він бачив чимало жорстокості. Але рівень інституціалізованого садизму, свідком якого він став в Сирії кінця 2024 року, вразив навіть його.
Він писав свої матеріали з різних частин світу. Однак центром його уваги завжди залишалася Латинська Америка. У тижневику The New Yorker, де Андерсон працює вже майже тридцять років, виходили його статті про банди Ріо-де-Жанейро, землетруси в Гаїті, нетрі Каракаса та ізольоване плем’я в Перу. Він добре відчуває «політичну погоду» регіону та внутрішні настрої, адже пише не тільки про звичайне життя латиноамериканців або моменти криз в окремих країнах. Журналіст любить працювати над великими профайлами політиків. Андерсон, зокрема, опублікував матеріали про Фіделя Кастро, Уго Чавеса та Аугусто Піночета. Він каже, що не кожен політик має харизму. Цікавими для нього є ті, які усвідомлюють силу своєї влади.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Андерсоном про те, що його вразило в нинішній Сирії, про образу Латинської Америки на США та як треба було вмовляти лідерів цього регіону підтримати Україну, президента Аргентини, дивака Хав’єра Мілея та останнього фашиста Аугусто Піночета.
Мовою оригіналу
58 епізод: Трамп у другому сезоні. Чого можна чекати від нього вже зараз Україні та світу?
«Золотий вік Америки наступає прямо зараз!» Такою була перша фраза інавгураційної промови Дональда Трампа. Упродовж неї він пообіцяв оголосити національний надзвичайний стан на кордоні США та Мексики, збільшити видобуток нафти та газу, вийти з Паризької кліматичної угоди, повернути контроль над Панамським каналом, залишити тільки два гендери — чоловічий та жіночий, а американських астронавтів відправити на Марс. При цьому він жодного разу не згадав про Україну, а тільки пообіцяв припинити усі війни в світі. Згодом під час підписання низки указів в Овальному кабінеті, Дональд Трамп заявив, що президент України Володимир Зеленський готовий до домовленостей щодо припинення війни. Щодо Володимира Путіна, то 47-й президент США повідомив, що планує з ним зустрітися, це може відбутися досить швидко. Болгарський політичний аналітик та інтелектуал Іван Крастєв каже, що Трамп тут може потрапити у психологічну пастку. Він зустрічався з президентом РФ раніше і впевнений, що між ними є певні особисті відносини. Однак він може до кінця не розуміти, що Путін, якого він бачив раніше, і Путін після трьох років повномасштабної війни — це не одна і та ж людина. Крастєв впевнений, що одним з важелів тиску з боку Трампа на Москву будуть санкції, зокрема, щодо російської нафти. За оцінками політичного аналітика, легких перемовин з росіянами не буде. Однак Трамп також не робитиме всього, чого захоче Путін. Проблема в тому, що коли він зможе дистанціюватися від конфлікту, отримати тимчасове рішення, а потім залишити цю війну європейцям, у нього може виникнути спокуса зробити це. Це буде ризик як для України, так і для Європи», — говорить Крастєв.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Іваном Крастєвим про зміни Трампа та його страхи, що зараз може бути предметом переговорів щодо війни Росії в Україні, затиснуту між твітами Ілона Маска та кремлівською пропагандою Європу, амбіції Віктора Орбана як спецпосланця та демографію як фактор у війні.
Мовою оригіналу
57 епізод: Росія використає переговори для переходу на іншу стратегію руйнування України | Павло Клімкін
Дональд Трамп, технології та радикальна невизначеність — взаємодія саме цих трьох факторів формуватиме події усього 2025 року. Такий прогноз зробив британський журнал The Economist у свому щорічному спецвипуску World Ahead, в якому він публікує головні тенденції та сценарії у різних сферах на прийдешній рік. Світу необхідно слідкувати саме за цими трьома силами, які визначатимуть найближче майбутнє, вважають аналітики. Міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін вважає, що слід відстежувати загальні настрої, які свідчать про те, що класичної демократії в політиці та бізнесі стає менше. Зокрема, Клімкін буде стежити за тим, що робить Трамп, чи Європа залишиться такою як є чи розвалиться на окремі шматки окремих країн та як діятиме Китай.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Павлом Клімкіним про Трампа, чому 2024-й став роком неповернення для Росії, роль Китаю, про відносини України із Лукашенком та Орбаном та розуміння світом, що повернутися до попереднього статус-кво неможливо.
56 епізод: 160 тисяч сирійців зникли безвісти. Людям треба дізнатися правду | Мазен Гаріба
Двадцять чотири роки правління Башара Асада та понад півстоліття перебування при владі в Сирії його родини закінчилися за одинадцять днів. Те, що диктатура може зникнути стало зрозумілим наприкінці листопада. Відтоді тривали активні зіткнення між повстанцями, серед яких вирізняється ісламістська група «Хайят Тахрир аш-Шам», із сирійською армією. Вже 8 грудня опозиційні до уряду президента Башара Асада війська зайняли столицю Сирії Дамаск та заявили про повалення режиму диктатора. Сам президент із родиною втік із міста. Згодом стало відомо, що Росія надала йому політичний притулок. Після цього був призначений перехідний уряд на чолі із Мохаммедом аль-Баширом, якого пов’язують із лідером «Хайят Тахрир аш-Шам» Абу Мохаммедом аль-Джолані.
В ці дні дослідник Лондонської школи економіки та політичних наук Мазен Гаріба постійно був на зв’язку із своїми батьками, які живуть в Хомсі. Мазену довелося тікати з його рідного міста наприкінці 2011 році через загрозу переслідування. Групу активістів, з якими він працював, викрили, деяких з них затримали. Спочатку Гаріба переїхав до Лівану, потім його подорож продовжилася в Туреччині, Європі, тепер він живе у Великій Британії. Зараз у нього з’явилася можливість побачити рідних та Хомс, де він не був вже тринадцять років. Сирійці розуміють, що майбутнє країни не буде райдужним. Але Гаріба сподівається, що вони більше не допустять до влади нового Башара Асада. Зміни в країні потребують багато часу. Падіння режиму Асада – це перший крок до демократизації, але не останній.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Мазеном Гарібою про те, що зараз відбувається в його рідному Хомсі та що він зробить після повернення туди, чи готовий «Хайят Тахрир аш-Шам» ділитися владою, про зниклих безвісти та запит тисяч сирійських родин на справедливість.
Мовою оригіналу
55 епізод: Маск – це Ахметов адміністрації Трампа| Франклін Фоер
Американський журналіст Франклін Фоер роками слідкував за роботою демократів. У 2023 він видав книжку «Останній політик. Всередині Білого дому Джо Байдена та боротьба за майбутнє Америки». Автор описав внутрішню ситуацію перших двох років президентства Байдена. Книжку рекомендували для тих, хто хоче зрозуміти 46 президента США та його дії. Франклін Фоер каже, що Джо Байден став дуже відірваним від решти світу. Останнім часом його оточувала лише його родина та найближчі радники, які сліпо вірили, що той може перемогти на виборах. Це і завадило вчасно зняти Байдену свою кандидатуру на президентський пост, щоб демократи мали більше часу на вибір іншого кандидата. Одним з останніх неоднозначних кроків Байдена, який може бути темною плямою всього його президентства, Фоер називає помилування Байденом свого сина Хантера. Однак в колі інтересів журналіста не тільки демократи. Він цікавиться представниками Кремнієвої долини, як вони мислять та яку загрозу може нести великий технологічний прорив. Фоер впевнений, що мільярдери з Кремнієвої долини зараз знаходяться довкола Трампа заради втілення власних мрій, знищення конкурентів та отримання фінансування на свої проєкти, приміром, на колонізацію Марса.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Франкліном Фоером про те, як переживають свою поразку демократи, якими будуть їхні кроки перед передачою влади республіканцям, про нинішню команду Трампа та диваків в його оточенні, на що готові йти міліярдери із Кремнієвої долини та паралелі між Маском та Ахметовим.
Мовою оригіналу
54 епізод: Максим Буткевич — про позивний «Мойсей», полон як територію постійного тиску та щастя не прикидатися
В жовтні 2024 року правозахисник та журналіст Максим Буткевич опинився на волі після обміну військовополоненими. В російському полоні він пробув понад два роки. Ще до цього він багато років захищав права політв’язнів та боровся за їхнє звільнення. Тому зараз Буткевич жартує, що власний полон може розглядати як практичне заняття із захисту політв’язнів, щоб на собі відчути через що вони проходять. Росіяни керуються не логікою війни, а логікою работоргівців. Вони ставляться до полонених як до товару. Він каже, що в полоні для переважної більшості людей найважливіше завдання — зберегти своє фізичне та ментальне здоров’я. Своє майбутнє правозахисник пов’язує із діяльністю із звільнення якомога більшої кількості українських військовослужбовців та цивільних із місць ув’язнення.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Максимом Буткевичем про те, що він побачив в країні та українському суспільстві за понад два роки своєї відсутності, хто дав йому позивний «Мойсей», чи потрібно зберігати тишу, коли в полон потрапляє публічна особа та як слід готувати військових до можливого полону.
53 епізод: У Південній Африці багато ностальгії з а СРСР. Російська пропаганда використовує це | Мондлі Маханя
Мондлі Маханя є одним із провідних редакторів у Південній Африці. Він почав працювати журналістом у 1990 році. Тоді на свободу після майже 30 років ув’язнення вийшов Нельсон Мандела. В Південно-Африканській Республіці покінчили із режимом апартеїду і в країні почалися демократичнні зміни. Однак до 1994 року загроза громадянської війни в ПАР залишалася реальною. Частина людей відстоювала рівні права і свободи для темношкірого населення, інші хотіли у минуле із сегрегацією і домінуванням расистських поглядів, хтось взагалі мріяв про повернення зулуського королівства на ці території. Мондлі Маханя як репортер описував становлення демократичної Південної Африки. Він мав змогу близько бачити борців з апартеїдом, які були ідеалом для нього раніше. Однак з наближенням він зрозумів, що дехто з них не є вже такими чесними та порядними, як він про них думав. Попри чимало труднощів, поступок та довгих перемовин у 1994 році ПАР обрала першого темношкірого президента Нельсона Манделу. Свої зусилля насамперед новообраний очільник держави спрямував на формування єдиної нації із південноафриканців. Протягом наступних десятиліть Маханя став свідком і розквіту, і занепаду країни і знову її повернення до числа провідних держав Африки. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну він називає агресією і впевнений, що сучасна РФ є повною протилежністю демократичним цінностям ПАР. Найбільше його вразило серед воєнних злочинів росіян викрадення українських дітей. А його візит до Україну у 2023 році на батьківщині багато хто сприйняв неоднозначно і закликав журналіста поїхати до Москви і надати тій стороні також слово.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Мондлі Маханею про його дитинство за часів апартеїду, чому південноафриканці ностальгують за СРСР та як російська пропаганда використовує це, як Україні розказувати свою історію Глобальному Півдню та як ставляться в ПАР до Ілона Маска, який є південноафриканцем за своїм походженням.
Мовою оригіналу
52 епізод: Я все одно більше, ніж моя травма | Тетяна Трощинська
Журналістка Тетяна Трощинська втратила свого 18-річного сина Тараса від онкозахворювання у 2023 році. Після цього вона випустила подкаст «Любов не минає» про те, як люди проживають втрату своїх близьких. Тетяна не хотіла би асоціювати себе виключно з темою втрати, але публічна і відверта розмова про неї дала змогу озвучити багато суспільних стигм, застережень та очікувань.
Вона впевнена: втрата автоматично нікого не робить кращими. Але кожен наступний день життя є величезною роботою над собою. І якщо людина намагається знайти сенс у своєму повсякденні, в робочій рутині, не зважати на дрібне, вона змінюється. «Сенсу після втрати нашому життю надає пам’ять», — каже вона.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Тетяною Трощинською про синусоїди життя із втратою, соціальні уявлення, що заважають горювати, як змінюється українське суспільство через велику кількість смертей, поширення світлин із вбитими у соцмережах та готовність пробачити собі, що наші слова можуть не допомогти людині із втратою.
Дональд Трамп став 47-м президентом США. Він отримав 312 голосів виборників, його суперниця Камала Гарріс — 226. До того ж Трамп переміг кандидатку від демократів в усіх семи ключових штатах. Інавгурація нового президента пройде в січні 2025 року. Трамп вже почав підбирати кадри до своєї майбутньої адміністрації. Американські ЗМІ пишуть, що на його кадрові рішення впливає мільярдер Ілон Маск і пропонує тих чи інших людей на посади. Він також був присутнім під час телефонної розмови Дональда Трампа із українським президентом Володимиром Зеленським, яка відбулася минулого тижня. Нагадаємо, що під час своєї передвиборчої кампанії Трамп неодноразово заявляв, що може припинити війну між Росією та Україною «за один день». Ілон Маск може стати каналом комунікації між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним. Нещодавно з’явилася інформація про те, що мільярдер регулярно спілкується із Путіним з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Ангеліна Карякіна говорить із журналісткою Наталею Гуменюк про ризики для України з боку нових людей в команді Трампа, чого вже можна очікувати від нього українцям, стратегію роботи з новим президентом США та необхідність вижати все по максимуму з демократів в наступний місяць.
Майже 80 мільйонів американців скористалися правом раннього голосування ще до 5 листопада, коли проходитиме основний день виборів президента США. Серед них — нинішній американський президент Джо Байден та віцепрезидентка Камала Гарріс. Дональд Трамп скептично ставиться до раннього голосування. Але він вже заявив журналістам, що сподівається оголосити про свою перемогу в день виборів. Хоча остаточний результат може стати відомим лише через кілька днів. Особливо якщо представники таборів обох кандидатів будуть вимагати перерахувати голоси в певних ключових або так званих штатах, що хитаються. Очікують, що саме голосування в цих регіонах вирішить долю виборів. Цього року їх сім: Арізона, Джорджія, Мічиган, Невада, Північна Кароліна, Пенсильванія та Вісконсін.
Демократи вже готують план відповіді Трампу, якщо він передчасно оголосить про свою перемогу на виборах, як у 2020 році. Тоді Трамп оголосив себе переможцем рано вранці після дня виборів, за три дні до того, як про результати виборів заявили перші телеканали. Демократи намагатимуться заповнити соціальні мережі та ефір закликами до спокою і терпіння під час підрахунку голосів. Водночас в деяких штатах США підрозділи Національної гвардії вже приведені у готовність для швидкого реагування в разі заворушень на виборах президента США.
Останній день перед виборами Камала Гарріс проведе в Пенсильванії. В цей же штат на виступ приїде Дональд Трамп, він також планує відвідати Північну Кароліну та Мічиган.
Ведуча Ангеліна Карякіна говорить із журналісткою Наталею Гуменюк про стан країни та настрої в США напередодні основного дня голосування, ставлення до Гарріс в її рідному Окленді, найдобрішу людину Джей Ді Венса та на кого мають надіятися українці.
За тиждень до американських виборів кандидати в президенти США Камала Гарріс та Дональд Трамп змагаються за окремі групи виборців. На цьому етапі вони вже не намагаються переконати всіх. Журналістка Наталя Гуменюк, яка перебуває зараз в США та спостерігає особисто за президентськими перегонами, вказує, що стратегії двох таборів різні. Для Трампа — це залучити за допомогою екстремальної риторики якомога більше молодих чоловіків, які зазвичай не приходять на виборчі дільниці. Для Камали Гарріс — жінок, ймовірно, республіканок, яким не подобається Трамп. На мітингах у різних американських містах Дональд Трамп часто займається самолюбуванням, перекривлює свою опонентку, говорить про економіку та постійно залякує американців мігрантами. Гарріс на подібних виступах відстоює репродуктивні права жінок, зокрема, на аборти, а також говорить про загрозу диктатури у випадку приходу до влади Трампа. «Ця кампанія цього разу про явку — чи прийдуть люди, які вже переконані, чи чимось розчаровані або мають мало сподівань», — каже журналістка.
Ведуча Ангеліна Карякіна говорить із Наталею Гуменюк про настрої в США за тиждень до виборів, хто ходить на мітинги кандидатів, про фашистську риторику Дональда Трампа та черги виключно до чоловічих вбиралень на його виступах, чого бракує Камалі Гарріс та відчуття апатії у Вашингтоні та Нью-Йорку.
48 епізод: Ми можемо побачити багато насильства після цих виборів в Америці | Крістіан Керил
П’ятого листопада 2024 року пройдуть вибори президента США. Кандидатом на цей пост від республіканців став Дональд Трамп. Ще кілька років тому його участь в президентських перегонах була під питанням після штурму Капітолія 6 січня 2021 напередодні затвердження результатів минулих президентських виборів у кожному штаті. Чимало республіканців не хочуть згадувати про цей інцидент. Тож в липні 2024 року Трамп став єдиним кандидатом на пост президента США від Республіканської партії. Від Демократичної партії з ним мав боротися чинний президент США Джо Байден. Але у червні після невдалих дебатів із Трампом донори та лідери демократів почали тиснути на нього, щоб той зняв свою кандидатуру. Майже через місяць Байден вийшов з передвиборчих перегонів. В кінці серпня віцепрезидентка Камала Гарріс стала офіційною кандидаткою на пост президента США від Демократичної партії.
За кілька тижнів до виборів Трамп та Гарріс практично мають рівні шанси на перемогу. Тож кандидати намагаються активізувати своїх виборців. Гарріс фокусується на поміркованих республіканцях та темношкірих чоловіках, змінюючи стратегію своєї поведінки та використовуючи свої навички із власного прокурорського минулого. Трамп ходить на інтерв’ю до інфлюенсерів та стрімінгові платформи. Але при цьому його штаб вже ретельно готується до судових оскаржень результатів голосування в різних штатах.
Наталя Гуменюк говорить із американським журналістом Крістіаном Керилом про те, чи насправді є загрозою Трамп, що може очікувати Україна від нього та якою може бути політика Камали Гарріс щодо України, любов Трампа до диктаторів, чому Гарріс краще за Гілларі Клінтон та про основні виклики кандидатів за місце господаря Білого дому на наступні чотири роки.
Мовою оригіналу
47 епізод: Від грузинського уряду ви не почуєте жодного слова про те, що Росія — ворог І Ніно Жижилашвілі
Ніно Жижилашвілі є однією з провідних політичних журналісток та ведучих у Грузії. За свою майже 30-річну кар’єру вона ніколи не працювала у провладних ЗМІ і завжди обирала телеканали, де вона може відкрито критикувати владу. Завдяки своїй роботі, авторитету та популярності в Грузії вона не раз могла перейти у політику. Але вона не розуміє журналістів, які роблять подібний перехід, їй це не подобається. Жижилашвілі, яка є також деканом Кавказької медіа-школи, обирає залишатися в професії, щоб контролювати тих, хто при владі. 26 жовтня у Грузії проходитимуть парламентські вибори і це є екзистенційним моментом для грузинської держави, впевнена журналістка. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну повністю проявило проросійську налаштованість грузинського уряду та голови правлячої партії «Грузинська мрія», олігарха Бідзіни Іванішвілі, який все контролює в країні. В своїй передвиборчій кампанії «Грузинська мрія» спекулює на війні в Україні і твердить, що тільки вона може бути гарантією миру в країні. Вони також обіцяють влаштувати суд на кшталт Нюрнберзського процесу над колишнім президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі за те, що він нібито розпочав війну в Грузії у 2008 році. Без конспірологічних теорій про світову партію війни та виступів проти ЛГБТК+ спільноти, аби не дати «проникнути західним цінностям» в традиційне грузинське суспільство у передвиборчій риториці провладної партії також не обійшлося. Росія не приховує свого дуже позитивного ставлення до Іванішвілі, вони дуже схвально оцінили його останні кроки.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ніно Жижилашвілі про те, як нинішня грузинська влада проявила свою проросійську сутність, хто підтримує «Грузинську мрію» в країні, протести грузинів проти російських законів, опозицію та місце Міхеїла Саакашвілі в ній, Абхазію та Південну Осетію, конспірологію під час виборів та на кого вона покладає надії щодо майбутнього своєї держави.
Мовою оригіналу
46 епізод: Україна може навчити бути готовими до нового типу героїзму | Карл Генрік Фредрікссон
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже навесні 2022 року Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до НАТО. За рік Фінляндія офіційно стала членом Північноатлантичного альянсу, у 2024 такий статус отримала і Швеція. Шведський письменник і журналіст Карл Генрік Фредрікссон каже, що історично Фінляндія та Швеція тісно пов'язані між собою, зокрема в оборонних питань. Країни Скандинавії — це малі держави, а подібні країни залежать від світового порядку, який мав би захищати і гарантувати свободу і цілісність таких держав. Однак після 2014 року, анексії Криму та початку війни в Україні, світового порядку, який встановився після Холодної війни, більше не існує. Повномасштабна агресія Росії в Україні стала остаточним каталізатором. На думку Фредрікссона, Фінляндія набагато швидше пройшла внутрішню трансформацію щодо рішення про вступ до НАТО. «Коли Фінляндія так робить, то Швеція не має вибору, вона більше не може залишатися нейтральною, хоче вона цього чи ні. Те, що Швеція стала членом НАТО, має менше спільного з самою Швецією, аніж з Фінляндією», — каже програмний директор проєкту «Дебати про Європу» Фредрікссон. Він нагадує, що це країни, суспільства яких понад 10 років тому дуже кволо відреагували на оцінку військових про власну нездатність вести війну навіть один тиждень в разі нападу на них.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Карлом Генріком Фредрікссоном про те, чому скандинавські країни стали одними з найбільших союзників України, про український героїзм та його сприйняття в мирній Європі, скепсис Північної Європи до країн колишнього Східного блоку, шведський нейтралітет та місце утопії в сучасному світі.
Мовою оригіналу
45 епізод: Зайнап Гашаєва — про війни в Чечні, їхню схожість із агресією Росії проти України і чеченський архів
До Першої чеченської війни, яку російська влада називала «операцією з поновлення конституційного порядку в Чечні», Зайнап Гашаєва разом із своїм чоловіком займалася бізнесом у Москві. Наприкінці 1994 року ситуація у Чечні загострилася і жінка поїхала до Грозного, щоб вивезти звідти своїх рідних. Переживши там перші бомбардування російської авіації, Зайнап разом із старенькою матір’ю вдалося повернутися до Москви. Після цієї поїздки Гашаєва закинула свій бізнес і почала активно ходити на антивоєнні марші та займатися правозахисною роботою. Зокрема, вона записувала спочатку у блокнот свідчення чеченців, які змогли вибратися живими із власних сіл, в яких російська армія влаштовувала жорсткі зачистки із численними вбивствами мирних жителів. Згодом вона разом із небайдужими почала записувати інтерв’ю на відеокамеру. За словами Зайнап, з Першої чеченської війни в неї було близько 200 відеокасет із розповідями про злочини російських солдат, з Другої – ще 100. Спочатку вона їх ретельно переховувала на території Чечні, згодом вивезла відеокасети у Швейцарію, де протягом довгих років зібрану інформацію оцифровували. Назавжди виїхати з Чечні довелося і Гашаєвій. Зараз вона живе у Швейцарії. Чеченській архів вона зберігає для майбутнього трибуналу щодо дій Росії під час чеченських війн, на який вона сподівається у майбутньому.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Зайнап Гашаєвою про її чеченський архів, що вона бачила у Чечні протягом двох війн, паралелі із війною Росії в Україні та сережки, які вона має повернути матері 19-річної дівчини, яку російські солдати спалили під час зачистки майже 30 років тому.
Звіт The Reckoning Project: Ukraine Testifies про паралелі російських війн в Чечні, Сирії та України за посиланням.
44 епізод: Повернення відчуття контролю, легалізація плач у і стійкість як процес | Експерт з травми Ґевін Різ
Ґевін Різ — експерт з травми, старший радник з навчальних програм та інновацій у Дарт Центрі журналістики та травми. Протягом багатьох років працював на групах із запобіганню травми, виробленню стійкості та проводив тренінги для журналістів, документалістів про те, як правильно записувати інтерв’ю з людьми після травматичного досвіду. Щоб людина вам відкрилася, то потрібно створити такий простір, атмосферу при спілкуванні, де вона відчує повагу до неї та самостійно захоче розповісти про те, що пережила. Якщо перед вами ваш друг або родич, то ви будете з ними спілкуватися вже не із позиції журналіста. Ґевін Різ нагадує, що і тут діє той самий принцип — ви не повинні змушувати інших говорити. Іноді вам може здаватися, що вашому близькому обов’язково треба виговоритися, щоб позбавитися емоційного тягарю та важких спогадів. Але дехто вважає за краще не говорити. Тому ви завжди маєте залишати вибір за людиною розповідати про свій досвід або ні.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ґевіном Різом про природу травми та необхідність повернення відчуття контролю людині після важкого досвіду, стійкість як набуту рису, чи всі українці є травмованими, як не порівнювати трагедії та найбільшу помилку при спілкуванні із людиною, яка переживає втрату.
Мовою оригіналу
Борис Ґудзяк — архієпископ і митрополит Філадельфійської митрополії Української греко-католицької церкви, президент Українського католицького університету. Він вважає, що в США для більшості американців немає моральної дилеми щодо того, хто є правим в російсько-українській війні. Така однозначність стала основною причиною об’єднання багатьох людей довкола підтримки України. Зараз настав етап від дуже загальних, чорно-білих оцінок переходити до конкретики, розповідати про окремі випадки російської агресії, щоб наблизитися до рівня людини та її особистого досвіду. Сам Ґудзяк також спілкується із американськими політиками із різних кіл. Зокрема, він мав зустріч із кандидатом у віцепрезиденти від Республіканської партії Джей Ді Венсом. Висловлювання напарника колишнього президента Дональда Трампа віддзеркалюють чи не найрадикальнішу позицію політиків у Вашингтоні щодо припинення допомоги Україні та заморожування конфлікту. Свою зустріч із Венсом Ґудзяк оцінив як непродуктивну. Але той є впливовим політиком, в разі обрання Трампа новим президентом США його вплив збільшиться. Тому українці мають, за словами архієпископа, допомогти Венсу зрозуміти реальність. Не займати позицію ображених Ґудзяк рекомендує і в комунікаціях із Папою Римським, який двічі на тиждень у своїх проповідях згадує про терпіння українців та просить про солідарність із ними.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із архієпископом Борисом Ґудзяком про його враження від поїздки півднем та сходом України, чого може не розуміти понтифік, про приреченість України на сусідство із Росією, про травму війни та неможливість співіснування ненависті та миру.
42 епізод: Україна дуже добре вміє зберігати острівці нормальності серед цієї ненормальності - Роман Ващук
Роман Ващук — колишній канадський дипломат, а з 2022 року бізнес-омбудсмен в Україні. Він бачить, що за останні десять років в Україні рівень дрібної корупції зменшився. Але донині залишається проблема ручного управління в фіскальних структурах. Країна, яка рухається до Євросоюзу, має відійти від традиції персоналізованого підходу до влади з ручним управлінням державними коштами. Також він вважає, що треба надати держслужбовцям більше волі та простору для ухвалень ними необхідних рішень для відновлення країни. Адже українські чиновники постійно думають про те, щоб їхній підпис не став у майбутньому приводом для кримінальних справ проти них. Пригадуючи власний досвід роботи у різних посольствах та державних установах Канади, Ващук боявся насамперед помилки, яка могла б стати руйнівною для його проєктів. Але щоб прийшли і просто посадили його до в’язниці за його рішення, то ні він, ні будь-який інший канадський держслужбовець про це не думав. Однак українські держслужбовці думають про це постійно.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Романом Ващуком про бізнес в Україні під час війни, необхідність заплатити українцям за відмову від тіньових схем, економічне бронювання, можливості збільшення Канадою підтримки України, українську діаспору в Канаді та нормальність країни під час повномасштабного вторгнення.
41 епізод: Оксана Карпович — про фільм «Мирні люди» на основі 31 години перехоплень розмов російських солдат
В український прокат виходить документальний фільм «Мирні люди». Його режисерка Оксана Карпович особисто прослухала понад 30 годин перехоплень приватних телефонних розмов содат РФ із їхніми родичами. Ці аудіо не є засекреченими, вони викладалися протягом першого року повномасштабного вторгнення на офіційних сторінках українських спецслужб. Розмови російських солдат проходять на тлі кадрів з деокупованих територій Київщини, Харківщини, Миколаївщини та Донеччини. Понівечених тіл у фільмі немає, самих росіян показують лише в кінці фільму. За словами Карпович, ідеєю «Мирних людей» було відтворити стан когнітивного дисонансу. «Ми зробили певну послугу росіянам, створивши цей фільм. Ми створили їхній чесний портрет, який вони б не наважилися про себе зробити», — каже режисерка.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Оксаною Карпович про багатогодинні розмови російських солдат та що особисто її в них вразило, що не потрапило в фільм, як тема мародерства може стати окремою стрічкою та що режисерці допомогло справитися із власними емоціями від побаченого та почутого.
40 епізод: Я не вірю, що в нас було багато розколів у суспільстві — Тимофій Брік
Тимофій Брік — український соціолог, ректор Київської школи економіки. Він впевнений, що українське суспільство не є таким вже і розколотим, як про це пишуть медіа. Пам’ять про Помаранчеву революцію та мапи, на яких країну ділили на частини через голосування за різних кандидатів в президенти, багатьох робить упередженими. Часто люди воліють бачити розколи в усьому. Брік наводить приклад із питанням щодо вступу в НАТО. Історично частина українців була за приєднання до Альянсу, інша — проти. Але через зміну контексту, початок великої війни більшість українців зараз вже підтримує вступ до НАТО. «Бачите ці розколи? Вчора були, а сьогодні їх немає. Те, що громадська думка різноманітна, то це ознака різноманітності нашого суспільства. Але це не є розколом», — говорить соціолог.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Тимофієм Бріком про ризики для українського суспільства та що може зменшити ймовірність конфліктів всередині нього, чому він не очікує соціального вибуху після прийняття закону про заборону релігійних організацій, пов’язаних з Російською православною церквою, та його скепсис щодо громадської думки.
39 епізод: Ракети, кози та військові технології. Як Північна Корея намагається знайти нового друга у Путіні?
Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль запропонував створити консультативну групу з Північною Кореєю, щоб знайти шляхи зниження напруги між країнами та відновлення економічної співпраці. З боку КНДР очікують лише одного — почати ядерне роззброєння. Наразі відносини між державами загострилися як ніколи. На початку 2024 року лідер КНДР Кім Чен Ин назвав Південну Корею «головним ворогом», заявив, що об’єднання в єдину Корею неможливо і розірвав угоди про економічне співробітництво з нею. КНДР постійно запускає кулі із сміттям на територію Республіки Корея, обстрілює прикордоння сусідньої держави та відправляє супутники-шпигуни. Водночас Північна Корея продовжує розвивати свою ядерну програму та збройний потенціал, заради чого вона укріплює стосунки, зокрема, із Росією. Москва отримує зброю від Пхеньяна, зокрема, і балістичні ракети, якими завдає ударів по Україні. Щодо Північної Кореї, то експерти кажуть про отримання від Москви різних військових технологій. Але не тільки це. Росія відправила першу партію свійських тварин — майже 500 кіз — до КНДР через брак продовольства в Північній Кореї.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із юристом-аналітиком із Сеула Ітаном Хі-Сок Шіном про ослаблення зв’язку між Південною та Північною Кореєю, що саме забезпечило існування КНДР та роботу ГУЛАГів на її території, дружбу КНДР із Росією та як зараз ставляться корейці до японців, які колонізували Корею протягом 35 років.
Мовою оригіналу
38 епізод: Максим Єлігулашвілі про пам'ять, фіксацію життя, перевідкриття сходу і півдня України після перемоги
Максим Єлігулашвілі — фасилітатор діалогів, експерт Інституту миру і порозуміння та член правозахисної коаліції «Україна. П’ята ранку». Він модерував публічні дискусії, які проводила «Лабораторія журналістики суспільного значення» в різних регіонах України цього літа. Зокрема, жителі Авдіївки говорили про те, з чим вони можуть ідентифікувати себе після знищення та окупації міста та на чому починати його відновлення. Мешканці Ягідного на Чернігівщині говорили про пам’ять про воєнний злочин росіян в їхньому селі, дикість «туристичного маршруту» в Ягідному та обов’язкове називання імен всіх свідків тих подій як вид меморіалізації. На півдні країни під час таун холів точилися дискусії щодо пасток сприйняття колабораціонізму, кого треба обов’язково карати за співпрацю із країною-агресоркою та як краще взаємодіяти прокуратурі та поліції із вцілілими після воєнних злочинів та їхніми родичами. Після деяких дискусій пристрій Максима Єлігулашвілі, який відслідковує фізичні показники його тіла, показував цифри ніби він тільки що пробіг 15 кілометрів.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із ним про символи та об’єкти, на яких можна відновлювати знищені міста та села, пошуки малих знаків пам’яті про воєнний злочин у підвалі школи в Ягідному, пастку закапсулюватися в своєму болю, чи треба судити за продаж помідорів на ринку росіянам та золоті кеди як спосіб зберегти власну вітальність.
37 епізод: Кілька тисяч колумбійців воюють на боці України. Чому?
Колумбійська журналістка Каталіна Гомес постійно проживає в Тегерані з 2007 року. В Іран вона потрапила через свою одержимість Близькім Сходом. Її спеціалізація – репортажі з військових конфліктів в цьому регіоні. Вона писала статті про війну в Сирії та секторі Газа, війну проти ІДІЛу в Іраку та криваву битву за Мосул. Також Гомес висвітлювала кілька президентських виборів в Ірані та масові протести під час Зеленої революції в Ірані у 2009 році. Коли Росія розпочала війну в Україні в 2014 році, Каталіна не приїхала сюди. Вона не знала регіон і тоді писала виключно про Сирію та Ірак. Але після повномасштабного вторгнення вона регулярно їздить на передову для репортажів та навіть частково проживає в Києві. Свій перший місяць постійного проживання в українській столиці в травні 2023 року вона порівнює із «Зоряними війнами». Тоді Росія практично щоночі запускала ракети по Києву, щоб виявити системи ППО і знищити їх. В червні 2023 року журналістка вижила під час російського ракетного удару по піцерії «RIA» в Краматорську. Її подруга, українська письменниця Вікторія Амеліна, яка сиділа з Каталіною за одним столиком, загинула.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Каталіною Гомес про те, як вона повернулася до роботи після загибелі Вікторії Амеліної, навіщо колумбійці приїздять воювати в Україну, чого чекати українцям від нового президента Ірану та чому Габрієль Гарсіа Маркеса залишається видатним журналістом для Латинської Америки.
Мовою оригіналу
36 епізод: Чого бояться та на що сподіваються українці щодо військової служби? Пояснює соціолог
В Україні мобілізація вважається необхідною, але несправедливою. Такими є дані дослідження, яке проводилося у березні-квітні 2024 року під керівництвом Лабораторії журналістики суспільного інтересу у співпраці з Харківським інститутом соціологічних досліджень. Найчастіше таке відчуття виникає через нерівність між заможними і незаможними, коли багатші українці мають більше шансів уникнути мобілізації. Серед інших форм несправедливості респонденти називали непропорційну орієнтацію працівників ТЦК на сільську місцевість, непритягнення їх до відповідальності за «бусифікацію» чоловіків, мобілізацію людей з проблемами зі здоров’ям або інвалідністю та відправлення на фронт військовозобов’язаних без урахування їхніх навичок. Директор Харківського інституту соціологічних досліджень, соціолог Денис Кобзін стверджує, що ця ситуація не є унікальною. Приміром, більшість сучасних президентів США не служили, хоча підлягали призову під час війни у В’єтнамі. «З’ясувалося, що у них у всіх є певні діагнози, які дозволили їм не служити, але вони дозволили їм потім спокійно жити і виконувати свої функції», — зазначає Кобзін. І в США, і у Великій Британії виникали проблеми з мобілізацією під час великих війн у ХХ столітті. Вже тоді діяли різні схеми, щоб уникнути призову. Серед них — наявність дітей, освіта та хвороби. Щоб залучати більше людей до армії, треба з ними правильно комунікувати про це, каже соціолог.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Денисом Кобзіним про те, хто може вплинути на мобілізацію, чи розколює тема мобілізації українське суспільство, якою є армія цивільних та необхідність готуватися до майбутньої війни з Росією, що може призвести до часткової мілітаризації України.
35 епізод: Як в Чилі створили музей пам’яті жертвам диктатури Піночета, який досі є популярним в країні
11 вересня 1973 року є поворотним моментом для історії Чилі. До влади в країні прийшли військові на чолі з генералом Августом Піночетом, а тодішній президент країни Сальвадор Альєнде покінчив життя самогубством. Протягом 17 років диктатури тисячі чилійців були піддані переслідуванням, їх висилали з країни, позбавляли волі, катували, вбивали та вони зникали без вісти. Спеціально створенні Комісії Правди та Примирення, які працювали в різний час після завершення правління Піночета та його арешту, назвали приблизну кількість жертв диктатури. Понад три тисячі людей були вбиті та зникли без вісти, 38 тисяч пройшли через численні катівні. На чолі кількох комісій була Марія Луїза Сепулведа, якій довелося вислухати тисячі історій вцілілих або родичів загиблих та зниклих безвісти. Вона стала однією з співзасновниць Музею пам’яті та прав людини. Простору будівлю на кілька тисяч квадратних метрів відкрили у богемному районі Сантьяго Юнгай у 2010 році.
Сепулведа впевнена, що для створення подібних музеїв важливо поважати гідність вцілілих та жертв. Для цих людей завжди складно зіткнутися з їхньою власною історією і ніколи не можна прорахувати що саме може стати тригером для них під час експозицій. «Цей простір пам'яті, на мою думку, повинен бути простором для компромісу і для розуміння того що саме сталося і що це не може повторитися», — каже співзасновниця Музею пам’яті та прав людини у Чилі.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сепулведою про ті історії, які вона почула під час роботи Комісій правди і примирення, чому в Чилі не має досі консенсусу щодо постаті Піночета, як правильно організувати музеї пам’яті та як говорити із вцілілими та родичами жертв, щоб не перетворювати подібні простори на кладовища.
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.
34 епізод: Фукуяма про вразливі місця Росії, перемир’я в корейському стилі та альянс авторитарних країн у світі
Френсіс Фукуяма — американський політолог і філософ, директор Центру сприяння розвитку демократії та верховенства права Стенфордського університету. Саме в Україні він бачить найбільший потенціал серед пострадянських країн зробити перехід від комунізму до справжньої демократії. Хоча після розпаду СРСР він робив подібну ставку на Росію. Однак та повернула у протилежний бік і нині входить до світового альянсу авторитарних країн. За оцінками Фукуями, у найближчому майбутньому врегулювати російсько-українську війну шляхом перемовин є неможливим. Ще рік тому американський політолог наполягав на дозволі Україні бити іноземною зброєю вглиб території Росії. «Якщо ви не зможете завдати удару по цілях в Росії, відтіснити їхні військово-повітряні сили, а також завдати їм набагато більше збитків та витрат, то вони ніколи не здадуться», — каже Фукуяма. Попри великі втрати солдатів та техніки росіяни вчаться на своїх помилках у цій війні. Якщо так станеться, що Москва перемагатиме Київ, то це розв’яже руки іншим авторитарним країнам і вони будуть далі впроваджувати диктатуру, репресії та захоплювати чужі території.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Фукуямою про вразливі місця Росії, про корейський варіант перемир’я та роль НАТО в цьому, приклади для України для відбудови, боротьбу з поляризацією суспільства та на чому тримається альянс авторитарних країн.
Мовою оригіналу
33 епізод: Здоровий націоналізм бачить в історії власної країни погані речі, які вона зробила — Джейсон Стенлі
Джейсон Стенлі — американський філософ, який є одним із провідних лівих інтелектуалів у світі. Його цікавлять теми боротьби з фашизмом, авторитаризму, антиколоніальної боротьби, пропаганди та свободи слова. Він впевнений — всі, хто бореться з фашизмом, мають регулярно приїжджати до України та дивитися як українці протистоять фашистській Росії. Він так і робить. Він є почесним професором Київської школи економіки, час від часу приїздить читати лекції українським студентам. Свою зарплату за викладання в Україні він ділить між фондом «Повернись живим» та підтримкою місцевого громадянського суспільства. Одна з найцікавіших речей для нього — спостерігати за тим, як в країні відбувається процес з’ясування хто такий українець та якою має бути українська ідентичність. Під ідентичністю він розуміє те, як люди прагнуть організувати своє суспільство та їхнє самоусвідомлення як суспільства. «Якщо ця ( російсько-українська) війна лише за те, чиї народні танці кращі і чиї народні танці переможуть, то нікому це не буде цікаво», — каже Стенлі.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із американським філософом про фашистську та колонізаторську поведінку Росії, здоровий націоналізм, глобальних лівих, провокації українських студентів та як можна пояснити ситуацію в Україні через концепції теоретика руху за громадянські права в США Дюбойса.
Мовою оригіналу
32 епізод: Ти використовуєш ядерну зброю, коли ти як щур у кутку. Путін думає, що перемагає, — Майкл Макфол
Майкл Макфол – професор Стенфордського університету, американський дипломат. П’ять років він працював в адміністрації Барака Обами. Спочатку помічником президента з питань національної безпеки, а потім у 2012-2014 роках послом США в Росії. За збігом обставин у лютому 2014 року він завершив свою роботу послом. День, коли Путін увійшов до Криму, був днем, коли він виїхав з Москви. Майкл Макфол вважає правильними діями США, коли ті протягом багатьох років намагалися взаємодіяти з Росією, щоб та стала цивілізованої державою і поважала міжнародні правила та закони. «Нашою помилкою була не ця гра. Наша помилка полягала в тому, що ми не застрахували свої ставки на випадок невдачі. Що ми повинні були зробити — так це застрахувати наші ставки. Що ми повинні були зробити — це розширити НАТО так швидко і так далеко, як це було можливо, коли у нас була можливість це зробити в 90-х роках, і Росія тоді нічого не могла вдіяти», — впевнений він.
Один із напрямків його роботи зараз — це зменшити кількість грошей Путіна на ведення війни в Україні. Він є координатором міжнародної групи незалежних експертів, які пропонують різні види санкцій щодо Росії. Часто її називають «групою Єрмака-Макфола». Її роботу він оцінює як чудову. Однак основною проблема є те, що уряди інших країн не прийняли всі їхні ідеї. Якби вони це зробили, то зараз Росія була б у набагато слабшій позиції, переконаний Макфол.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Майклом Макфолом про адміністрацію Джо Байдена та її роботу з Україною, американські вибори, що змінилося в його ставленні до росіян, як санкції зменшують кількість грошей Путіна та чому не чутно голосу Барака Обами зараз.
Мовою оригіналу
31 епізод: Кароліна Аморосо про Папу Римського, Мілея та як відмова від насильства визначила майбутнє Аргентини
Кароліна Аморосо — журналістка-міжнародниця з Аргентини. Вперше в Україну вона приїхала на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як тільки вона опинилася тут, то усвідомила, що нічого не знає про країну попри свою ретельну підготовку до поїздки. Але навіть тоді вона зрозуміла, що ця війна для українців є екзистенційною, війною за їхню власну ідентичність. У травні 2024 року Аморосо вже вчетверте приїздила до України, спеціально скоротивши для цього свій медовий місяць в Європі. Зокрема, вона робила репортажі з півдня України про життя звичайних людей. Журналістка впевнена, що втоми від життєвих історій з України у міжнародної аудиторії немає, вона присутня тільки у самих ЗМІ.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Аморосо про лицемірство правозахисників у Латинській Америці, романтизацію Куби, чому Папа Римський залишається для неї загадкою, що чекати Україні від президента Аргентини Мілея та як політичне насильство залишилося в минулому її країни.
Публікація стала можливою за підтримки USAID - US Agency for International Development у рамках програми «Права людини в дії», яку реалізує Українська Гельсінська спілка з прав людини - УГСПЛ.
Мовою оригіналу
30 епізод: Ізраїль наступає на Рафах. Як зараз виживають жителі Гази?
В кінці травня 2024 року Міжнародний суд ООН постановив, що Ізраїль має негайно припинити наступ на місто Рафах у Секторі Гази. Також Ізраїль має відкрити доступ до Сектору Гази та підтримувати відкритими наземні пункти пропуску, зокрема пункт пропуску «Рафах». Ізраїль наполягає, що має право захищати себе від загрози ХАМАС та продовжить військову операцію, яку він розпочав у жовтні 2023 року після нападу бойовиків ХАМАС. Водночас через облогу у Газі розпочалася гуманітарна катастрофа. Рок-музикант Раджі ель Джару ще на початку наступу ізраїльських військ переїхав разом із своєю родиною з міста Газа на південь сектору. Протягом всього цього часу він намагається вижити там та планує розпочати краудфандингову кампанію зі збору коштів, щоб покинути Сектор Гази. За його словами, посередники просять близько 5 тисяч доларів за вивіз однієї людини звідти. Журналіст з Гази Ахмед Алнаук вже кілька років проживає у Лондоні і веде платформу з історіями палестинців під назвою «Ми не числа». В кінці жовтня 2023 року через ізраїльський авіаудар по будинку його родини загинули понад 20 членів його сім’ї.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Раджі ель Джару та Ахмедом Алнауком про те, як виживають цивільні зараз у Газі, про їхнє ставлення до ХАМАС після 7 жовтня, про музику, яка може донести історії палестинців, та їхню любов до Гази.
Мовою оригіналу
29 епізод: Ярослав Грицак про спокусу авторитаризму, байстрюків Європи та майбутній золотий вік України
Ярослав Грицак — український історик, письменник та публіцист. Він впевнений, що кожна молода держава, якою є і Україна, має пройти спокусу авторитаризму. Хоч зараз в країні практично відсутнє політичне життя, але, за оцінками історика, українське суспільство вже шукає собі нового лідера. «Воно не хоче більше Зеленського, але готове терпіти його, поки не скінчиться війна. Бо воно розуміє, що не можна міняти президента під час війни», — каже Грицак. Кожна влада тяжіє до авторитаризму. Не є виключенням і нинішній президент та його найближче оточення. Але щодо великих шансів на встановлення «зеленого авторитаризму» в історика є великі сумніви. Певні запобіжники такому повороту заклала сама історія України.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Грицаком про спокусу авторитаризму, чому він не любить говорити про історичну пам’ять, момент розходження траєкторій розвитку Росії та України, нову етнічну домну всередині країни та що може радикально розв'язати питання безпеки України.
28 епізод: Як ускладнити життя воєнним злочинцям?
Ібрагім Олабі — британський адвокат сирійського походження. Своє майбутнє він пов’язував виключно з комерційним правом. Однак, за словами Олабі, за нього все вирішила доля. У 2011 році розпочалася війна у Сирії. Він відразу перекваліфікувався на вивчення кримінального права та захист прав людини, щоб допомогти сирійцям. Саме цей воєнний конфлікт став для нього справою його життя протягом останніх десяти років. Він майже не відволікався на інші війни у своїй юридичній роботі. Тільки для України він зробив виняток після початку повномасштабного вторгнення Росії на її територію. «Те, що Росія намагається зробити в Україні, вона вже робила в Сирії», — впевнений Олабі, який бачить ту ж саму стратегію ведення війни з боку Кремля. Він очолив юридичну команду ініціативи з документування воєнних злочинів The Reckoning Project. У квітні 2024 року команда проєкту та свідок з України подали кримінальний позов щодо тортур з боку росіян до Федерального Суду Аргентини.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Ібрагімом Олабі про вибір Аргентини для подачі позову, про однакову «методичку» ведення війни Росією, як сирійці намагаються добитися справедливості та як ускладнити життя воєнним злочинцям.
Мовою оригіналу
27 епізод: Ольга Онух про ефект Зеленського, його зв’язок із українською ідентичністю та що змінила велика війна
Ольга Онух — британська науковиця, дослідниця та професорка порівняльної та української політології Манчестерського університету. В середині травня 2024 року виходить українською мовою книжка «Ефект Зеленського», яку вона написала у співавторстві з американським дослідником Генрі Гейлом. Зокрема, автори проаналізували промови президента Володимира Зеленського, номери «95 кварталу» та навіть серіал «Слуга Народу». В книжці є частина, присвячена нинішньому президенту України, але це не ключова річ, зазначає авторка Ольга Онух. Насамперед вони досліджували сучасну громадянську українську ідентичність так званого покоління незалежності. Саме вона сформувала не тільки Зеленського, але й інших українців.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить з Ольгою Онух про ефект Зеленського, найважливішу ідентичність українців з 90-х років та чого не зрозуміли про українців Путін, декотрі галичани та більшість світу.
26 епізод: Чому в Латинській Америці слабка підтримка України і до чого тут США? Пояснює Деніз Дрессер
Деніз Дрессер — політична аналітикиня, публіцистка та професорка з Мексики, яка є дуже відомою у своїй країні. Нинішній президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор понад 100 разів атакував її у своїх щоденних ранкових промовах за її критику дій влади. Він також залишився дуже розчарованим її візитом у 2023 році до України. Дрессер каже, що багато латиноамериканських президентів грають у геополітичні ігри або намагаються з’ясувати, що вони можуть отримати від підтримки України чи збереження нібито нейтралітету. Проте латиноамериканські суспільства не є проросійськими, незважаючи на російську пропаганду та збільшення кількості російських дипломатів в цих країнах. На її думку, якщо Мексика, де зараз можна спостерігати демократичний відкат, повернеться до авторитаризму, то чи на найбільшим геостратегічним бенефіціаром цього стане Росія. «Це в їхніх інтересах бачити більш авторитарну Мексику, яка б уособлювало собою наркодержаву з великою кількістю злочинців. Це змусило б американців мати справу з ще одним відкритим фронтом і ще одним міжнародним конфліктом і конфліктом вже на їхніх кордонах», — каже професорка.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Деніз Дрессер про збільшення російського впливу в Мексиці, ставлення до України, насильство з боку наркокартелів, як Мексика перетворилася на політичну піньяту в американській політиці та про особисту стратегію трьох «А», яка допомагає їй по життю.
Публікація стала можливою, зокрема, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID - US Agency for International Development в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Мовою оригіналу
25 епізод: Не можу через вік ходити і стріляти в російських силовиків на Харківщині чи Луганщині. Але якби міг, то я б це зробив — Адам Міхнік
Адам Міхнік — польський журналіст, дисидент та один із лідерів руху «Солідарність». У 77 років він продовжує працювати на посаді головного редактора польського видання «Gazeta Wyborcza». Протягом багатьох років він називав себе антирадянським русофілом. Після початку війни Росії в Україні Міхнік заявив, що перетворився на антипутінського русофіла. Дисидент стверджує, що не кожен росіянин є солдатом Путіна, але кожен з них нестиме певну моральну відповідальність за війну в Україні. На його думку, ненависть російських емігрантів до Путіна є потенціалом для розмови про майбутнє. «З іншого боку, я розумію тих українців, які кажуть, що «хороший росіянин — це мертвий росіянин». Я не погоджуюся з ними, але я розумію їх», — каже Адам Міхнік.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ним про україно-польські відносини та польський підйом коштом українців, російську опозицію та відповідальність націй за війну, про Путіна як прокляття та заповіт батька Міхніка завжди захищати Україну.
24 епізод: Драма зниклих безвісти в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті — Норма Морандіні
«Драма зниклих безвісти полягає в тому, що ніхто не бачив їхньої смерті», — каже письменниця, журналістка та політикиня з Аргентини Норма Морандіні. Під час правління військової диктатури її 20-річних брата Нестора та сестру Крістіну викрали у Буенос-Айресі у 1977 році. Норма відразу покинула Аргентину. Вона повернулася на батьківщину тільки у середині 80-х років. Вже як журналістка вона писала матеріали з відомого судового процесу над військовою хунтою. На судових засіданнях під час свідчень про тортури та вбивства вона ніколи не уявляла на місці закатованих своїх брата та сестру. Таким був захисний механізм її психіки. Набагато пізніше вона дізналася, що її рідні потрапили до ESMA — таємної в’язниці для тортур у будівлі колишньої школи механіків військово-морського флоту Аргентини. Їх закатованих відправили у так звані «польоти смерті» — їх тіла скинули з літака в море. Своїй матері Норма не розповіла про долю викрадених брата та сестри. Однак виявилося, що її матір про це знала, але вона теж не розповідала рідним про це.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Морандіні про мовчання любові, її власний шлях зцілення, про політизацію пам’яті про події під час правління військової хунти, феномен пам’яті та що може стати більш важливим за вирок суду у справах зниклих безвісти.
Публікація стала можливою, зокрема, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID - US Agency for International Development в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
23 епізод: Світлана Осіпчук про музей воєнного дитинства та як війна вбудована в життя дітей в Україні
Музей воєнного дитинства зібрав понад 400 свідчень про життя дітей під час війни в Україні. Ідея відкриття подібного музею належить жителю Сараєва Ясмінку Халиловичу, який малою дитиною пережив облогу столиці Боснії та Герцеговини під час війни на Балканах у 90-х роках. Спочатку він та його команда зосередилася на зборі історій та експонатів про воєнне дитинство своїх співгромадян. Потім вони розширилися і в їхньому архіві зібрано оповіді та речі з понад 20 війн з різних країн світу. Перші свідчення українських дітей зібрали у 2018 році. За два роки в Києві з’явився офіс з окремою командою дослідників. Поки власного приміщення для постійної експозиції музей немає. Про виставки своїх експонатів вони домовляються із іншими закладами, розповідає директорка музею воєнного дитинства, історикиня Світлана Осіпчук.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Осіпчук про вплив війни на українських дітей, її нормалізацію в їхньому житті, про Голокост, фільми про Бучу та що відбувається з історичною пам’яттю українців.
22 епізод: Як посадити за ґрати військову хунту? Розповідає суддя з Аргентини
Після захоплення влади військові керували Аргентиною протягом семи років до 1983-ого. Вони влаштували кривавий терор і за цей час близько 30 тисяч аргентинців були вбиті або пропали безвісті. Багатьох катували, для частини з них влаштовували так звані «польоти смерті» — їх скидали з літаків в Атлантичний океан. Дітей жертв викрадали та передавали на виховання іншим людям. В 1984 році з’явився звіт під назвою "Nunca Más" («Ніколи знову») із свідченнями про злочини військової хунти. Вже у квітні 1985 в Аргентині розпочався безпрецедентний судовий процес над колишньою військовою верхівкою країни. У залі суду виступили понад 800 свідків. Серед суддів був Рікардо Хіл Лаведра.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хілем Лаведрою про сам процес, що потрібно було йому для винесення вироку військовій хунті, чи визнали свою провину військові та про його нічні жахіття після свідчень жертв.
Публікація стала можливою, зокрема, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID - US Agency for International Development в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
21 епізод: Я історик і нікого не можу закенселити — Марсі Шор
Марсі Шор викладає інтелектуальну історію в Єльському університеті. Разом із своїм чоловіком Тімоті Снайдером Марсі протягом довгого часу переконує можновладців в різних країнах надавати допомогу Україні під час війни з Росією. Цей поворот в її житті вона називає іронією долі. Предки Шор були жертвами єврейських погромів в Україні після Першої світової війни. В США Марсі зростала в громаді, де на все німецьке була накладена анафема. Сама вона ще з підліткового віку була пацифісткою і ніколи не розумілася на зброї. «Коли зараз я як єврейська мати середнього віку приходжу до німців і благаю їх негайно надіслати українцям летальну зброю — то це не та роль, у якій я могла себе будь-коли уявити», — жартує історикиня. Журналістка
Ангеліна Карякіна говорить із Марсі Шор про інтелектуальну сміливість у світі постправди, про прощення та її захоплення філософом Ханною Арендт, чому історик не може закенселити нацистів, про кризу суб’єктності в Росії та чому доля світу зараз залежить від українців.
Мовою оригіналу
20 епізод: Імперія понад усе. Як Росія перевиховує українців на окупованих територіях
Докторантка Бірмінгемського університету Ярослава Барб’єрі вивчає механізми підриву українського суверенітету з боку Росії. З 2014 року найбільше зусиль держава-агресор вкладала саме у мілітаризацію та індоктринацію дітей на окупованих частинах Донбасу та в Криму. Через програми патріотичного виховання, «Юнармію», зустрічі із російськими солдатами, ветеранами та членами ЧВК «Вагнер» вони намагаються нав’язати їм російські цінності. А саме те, що найвищою формою буття для людини є жертвування собою заради інтересів держави. Тим самим Росія відкрито краде українських дітей для потреб своєї імперії.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Ярославою Барб’єрі про різницю цінностей українців та росіян, про парадокс реінтеграції окупованих територій Кремлем, ріст насилля з боку загарбників через опір Півдня та чого навчилася вона від своєї бабусі, поетки Ліни Костенко.
19 епізод: Тімоті Ґартон Еш про міф про непереможність Росії, війну як норму та Україну як дзеркало Європи
Тімоті Ґартон Еш — британський історик, журналіст та письменник. Його називають одним з найкращих дослідників історії сучасної Європи та її трансформації за останні сорок років. У травні українською виходить його остання книжка «Батьківщини: особиста історія Європи». Він каже, що після падіння Берлінського муру у 1989 протягом наступних кількох років європейці здобули свободу доволі мирно і відносно легко. «Люди почали самі себе обманювати, що свобода — це процес, який відбувається автоматично. Але свобода — це не процес, це завжди боротьба», — впевнений Ґартон Еш.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із істориком про волю, чому мирна Європа не є нормою з історичної перспективи, міф про непереможність Росії, різні погляди на завершення війни в Україні та навіщо Ґартон Еш встановив на телефон додаток про повітряні тривоги в Україні.
Мовою оригіналу
18 епізод: Передача Україні Криму була його порятунком, а не помилкою чи подарунком Хрущова — Рорі Фіннін
Професор Рорі Фіннін ще у 2008 році започаткував програму Українських студій у Кембриджському університеті. Сам Фіннін – літературознавець, досліджує взаємодію культури та національної ідентичності в Україні. Особливу увагу він приділяє Криму та кримськотатарській літературі. Рорі Фіннін каже, що через розгляд історії півострову крізь російську призму західні науковці раніше не хотіли слухати про неї як про історію самого Криму, кримських татар та українців. «Зараз вони змінилися і хотіли б почути таку історію, але вже запізно», — каже професор. Крим є продовженням материкової України, впевнений дослідник. Науковець попереджав аналітиків та іноземних політиків, що Росія не може забрати півостров без півдня України і не зупиниться на ньому.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з Фінніном про Шевченка як сучасного письменника, як західні науковці залишаються у просторі лебединих озер, про переселенський колоніалізм та чому Крим ніколи не був подарунком Хрущова Україні.
17 епізод: Про сентимент Німеччини до Росії треба забувати, їхній дружбі прийшов кінець — Катерина Міщенко
Есеїстка, видавчиня, перекладачка та дослідниця мистецтва Катерина Міщенко з початку повномасштабного вторгнення живе у Німеччині. Вона каже, що історія України та Німеччини спільна. Німцям добре відомі різні географічні точки в Україні. Наприклад, Бахмут, про який вони знають з історії Другої світової війни і щоденників їхніх дідів та прадідів, які на початку 40-х років окуповували тогочасний радянський Артемівськ. «Німецьке «Never again» і німецький антифашистський порядок денний сьогодні має працювати в Україні в тому сенсі, що Німеччина має допомагати Україні у боротьбі з Росією, яка і стала фашистською державою», — впевнена Міщенко.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Катериною Міщенко про сентимент Німеччини до Росії, що питають німці про Україну, чому «спротив» краще слово, ніж «війна», про прагматичну єдність та як себе переосмислює сучасна Європа.
16 епізод: Якщо ти втомишся в Україні від російської війни, тебе вб'ють — Олександра Матвійчук
Отримання Нобелевської премії миру у 2022 року для Центру громадянських свобод перетворилося на додаткову роботу, каже його голова Олександра Матвійчук. Відрядження, зустрічі, конференції, під час яких вона намагалася доводити зокрема бізнесу, який залишився в Росії, що допомога людиноненависницькому режиму нікого врятувати не може. Матвійчук також каже, що сучасний політичний клас, в тому числі і демократи, хворий на цинізм. «Цей цинізм і те що, вони називають realpolitic, не спрацювало у минулому столітті, не попередило Другу світову війну і не спрацює зараз, — впевнена вона. — Втомитися від російської війни в Україні може можна в Берліні чи Вашингтоні, але в Україні, якщо ти втомишся, тебе вб’ють».
Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна говорять із Олександрою Матвійчук про внутрішні розлами в українському суспільстві, від чого залежить перемога у війні та чому концентруватися на власному болю егоїстично
15 епізод: Німці несуть відповідальність за російські успіхи у цій війні — Ребекка Гармс
Ребекка Гармс пройшла шлях від режисерки-документалістки, активістки антиядерного та антивоєнного руху до депутатки Європарламенту від німецької партії “Союз 90/Партія Зелених”. Вже політиком Гармс зрозуміла, що виключно мирне вирішення воєнних конфліктів часом не спрацьовує. На зміну її позиції вплинула війна в колишній Югославії. Остаточно в цьому її переконала російська агресія в Грузії та Україні, де перемовини давали Кремлю тільки час на захоплення нових територій. За часів свого депутатства в Брюсселі вона підтримувала Україну під час обох Майданів у 2004 та 2014 роках. За проукраїнську позицію восени 2014 року Росія об’явила Гармс у себе персоною нон грата. Зараз Ребекка не при владі, але й надалі підтримує Україну. При цьому вона критикує німецьку політику щодо Росії. Ребекка Гармс впевнена, що німці своєю дипломатією дали час Росії для підготовки великої війни в Україні.
Наталя Гуменюк говорить із нею про частку Німеччини в російських успіхах у війні, помилку Меркель, про зміни своїх поглядів та переконань після початку політичної кар’єри та шлях України до ЄС
Мовою оригіналу
14 епізод: Від міжнародних трибуналів набагато менше справедливості, ніж вони обіцяють — Вейн Джордаш
Королівський адвокат Вейн Джордаш приїхав в Україну у 2015 році та допомагає розслідувати злочини Росії проти України. Юрист-міжнародник з багаторічним досвідом брав участь у кількох міжнародних трибуналах — у Руанді та у Спеціальному суді Сьєрра-Леоне. Там він виступав не на боці обвинувачення. Підзахисних Джордаша звинувачували у скоєнні воєнних злочинів. Декого з його клієнтів виправдали, як одного з мерів міст в Руанді. Інших, приміром, офіцера Обʼєднаного революційного фронту у Сьєрра-Леоне Іссу Сесея після шестирічного розгляду справи визнали винним. Його засудили до 52 років ув’язнення. Після кількох десятків років роботи у сфері міжнародного гуманітарного права Вейн Джордаш скептично ставиться до міжнародних трибуналів. Він каже, що вони дають набагато менше справедливості, ніж обіцяють.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джордашем про геноцид нації в Україні, розчарування у Міжнародному кримінальному суді, основну лінію захисту воєнних злочинців та ідею справедливості як процесу.
Мовою оригіналу
13 епізод: Росія веде великий хрестовий культурний похід на окуповані території України — Костянтин Акінша
Костянтин Акінша — мистецтвознавець, куратор виставок та дослідник історії підробок. Зокрема, він займався питаннями реституції, повернення художніх цінностей жертвам Голокосту, а також втраченої культурної спадщини. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення він писав про небезпеку пам’ятникам архітектури та українським музеям. Акінша закликав до негайної евакуації художніх цінностей. Він став співорганізатором виставки українського модернізму 1900-1930-х років. Восени 2022 року близько 70 робіт українських авангардистів перевозили під ракетними обстрілами, щоб показати їх у Європі та зберегти їх. Виставка «В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900–1930» отримала понад мільйон згадок у світових медіа.
Наталя Гуменюк говорить із Костянтином Акіншою про відкриття Європою українського модернізму, культурну експансію Росії на окупованих територіях, пам’ятники Пушкіну як маркери російської присутності та боротьбу з російською інструменталізацією культури.
12 епізод: Пітер Померанцев про уроки пропагандиста, який перехитрив Гітлера та змагання хто зрозуміє аудиторію
Британський письменник та журналіст Пітер Померанцев досліджує пропаганду та дезінформацію протягом кількох десятків років. Він стверджує, що авторитарна пропаганда дає людям відчуття, що вони — частина чогось великого та сильного та можуть принижувати інших. В цьому випадку взагалі не йдеться про правду чи неправду. Пропаганда починається з глибинного розуміння аудиторії та її емоційних потреб та як ними можна маніпулювати.
В березні 2024 року виходить нова книжка Померанцева про британського журналіста та пропагандиста Сефтона Делмера. Він працював із німецькою пропагандою під час Другої світової війни через запуск десятків радіостанцій з величезним охопленням і популярністю в Німеччині.
Ангеліна Карякіна говорить із Пітером Померанцевим про те, як працювали ті радіостанції, які уроки Сефтона Делмера може використати Україна у війні з Росією та про змагання хто краще зрозуміє аудиторію
11 епізод: Що люди не розуміють про монголів, забуття Чингісхана та радянське минуле у сучасній Монголії
У пошуку відповіді на питання «хто ми» Україна значно попереду монголів. Про це каже медіадіяч та лідер громадської думки із Монголії Цогтбілгуундарі Хішигбат. Приміром, в країні, яка була сателітом СРСР, залишається багато міст, сіл та провінцій, названих іменами монгольських радянських лідерів. В столиці, в Улан-Баторі досі один із районів називається «Жуков» на честь радянського генерала. За часів впливу СРСР Монголія втрачала свою історії та самоідентичність. Навіть називати вголос ім’я хана Монгольської імперії Чингісхана забороняли. Зараз країна намагається повернути своє минуле та розвіювати.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Цогтбілгуундарі про сучасний вплив Росії та Китаю на Монголію, тамтешнє сприйняття російської агресії, як згадував президент Зеленський своє дитинство у Монголії та світові міфи стосовно кочівної цивілізації.
Мовою оригіналу
10 епізод: Галін Стоєв про трибунал над Путіним на сцені та чому болгарські актори боялися «Новічка»
У вересні 2023 року в столиці Болгарії Софії відбулася прем’єра вистави «Гаага». П’єсу про дівчинку-сироту з Маріуполя, яка уявляє трибунал над Путіним, написала драматургиня-документалістка, українка за походженням Саша Денісова. В Національному театрі Болгарії її поставив режисер Галін Стоєв. Протягом багатьох років він працює за кордоном і зараз є художнім керівником Національного театру в Тулузі (Франція). Коли він побачив виставу у Польщі, то відразу вирішив, що він обов’язково повинен поставити її в його рідній Болгарії. Частина населення країни досі перебуває під впливом російської пропаганди та підтримує Путіна.
На прем’єру вистави прийшов уряд Болгарії, у залі на 850 місць був аншлаг, а організатори боялися провокацій від проросійських партій. Актор, який грав роль секретаря Радбезу РФ Миколу Патрушева, відмовився від своєї участі перед прем’єрою. Йому здавалося, що за ним слідкують і він боявся, що його отруять «Новічком». Попри все вистава у Софії далі йде з повними залами.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить з режисером Галіном Стоєвим про вплив на постановку конфлікту з його батьками щодо війни в Україні, як «Гаага» змінила акторів Національного театру Болгарії, про відповідальність «колективного Путіна», як поєднати комічне та трагічне у виставі і чому Стоєв зараз не читає російську літературу.
Мовою оригіналу
9 епізод: Методичка Путіна. Як російський диктатор веде війни, паралелі з Чечні, Сирії та України
Американська журналістка та письменниця Джанін ді Джованні працювала на війнах протягом 30 років. Вона писала репортажі із Сараєва та Грозного в облозі, Руанди, Сирії, Іраку, Афганістану, Сьєрра-Леоне, Південного Судану. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ді Джованні разом із дослідником Пітером Померанцевим та журналісткою Наталею Гуменюк заснувала The Reckoning Project. Це проєкт з документування воєнних злочинів, які вчинила російська регулярна армія.
Джанін є свідком зокрема і кількох війн Путіна — в Чечні, в Сирії та Україні. Вона стверджує, що російський диктатор завжди воює виключно проти цивільних, тому розмовляти з ним про мораль неможливо. Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із ді Джованні про «методичку» ведення війни Путіна, як можна запобігти збройним конфліктам, про справедливість як можливість загоїти рани свідкам воєнних злочинів та Україну як стіну для захисту демократії у світі.
Мовою оригіналу
8 епізод: Як Україні перетягувати на свій бік Індонезію, країну з політикою "нуль ворогів, тисяча друзів"
Тележурналістка та письменниця із Індонезії Десі Анвар до приїзду в Київ сприймала війну Росії проти України як боротьбу Росії із Заходом. Через тиждень свого перебування в Україні вона змінила думку та визначила ідею боротьби українців через слоган «Свобода або смерть». Цю фразу в її країні знають дорослі і діти. Індонезія стала незалежною тільки у 1945 році. До цього вона була понад 300 років колонією Нідерландів, під час Другої світової війни окупована Японією. Анвар радить постійно підкреслювати на всіх майданчиках, що Україна воює проти Росії за свою незалежність та захист національної ідентичності. Такий посил точно зрозуміють в одній з найбільших країн Азії Індонезії.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Десі Анвар про сприйняття війни Росії проти України в країнах Глобального півдня, принцип міжнародної політик Джакарти «нуль ворогів, тисяча друзів», колоніальне минуле Індонезії, азійський прагматизм та чому демократія не є відповіддю на всі запитання.
Мовою оригіналу
7 епізод: Джонатан Літтел про насильство росіян, як Путін зламав Чечню та шанси України на перемогу
Джонатан Літтел відомий в Україні як автор історичного роману «Благоволительки». Він написаний від імені вигаданого офіцера СС про події на Східному фронті під час Другої світової війни та його участь у Голокості. Зокрема, і про розстріли євреїв у Бабиному Яру. Роман викликав бурхливу дискусію, а українською його переклали лише через 15 років після його виходу. Сам Літтел працював у гуманітарних місіях під час збройних конфліктів у Чечні, Сирії і був свідком багатьох воєнних злочинів. Наразі він готує до публікації свою нову книжку, зокрема, і про воєнні злочини у Бучі.
Журналістка Ангеліна Карякіна поговорила із письменником про те, що забезпечило Путіну успіх у 90-х у Чечні, апатію російської інтелігенції та її відповідальність, ефективні методи тиску Заходу на Росію, чи потрібно переглядати місце російської культури у світовому вимірі та чи розуміють росіяни боротьбу українців проти Росії як імперії, а не тільки із режимом Путіна.
Мовою оригіналу
6 епізод: Менеджмент смерті. Дослідниця цифрових демократій Світлана Матвієнко пояснює, як Росія впроваджує свою некрополітику через страх, терор та пропаганду?
Світлана Матвієнко — дослідниця та викладачка в Школі комунікацій при Інституті цифрових демократій університета Саймона Фрейзера у Ванкувері. Окрім вивчення медіа та кібервійн, вона цікавиться таким явищем як забруднення війною. Вона досліджує як війни впливають на людей та навколишнє середовище і як довго потім території та суспільства від цього оговтуються. Матвієнко обережно ставиться до поняття «кінець війни». Воно створено в горизонтальному мисленні, коли йдеться про території та деокупацію. Але війна через травми, репарації, забруднення буде жити досить довго в ландшафтах, соціумі та людях зокрема. Тому вона пропонує думати про кінець війни вертикально, хоча це більш болюча і песимістична концепція, де її завершення взагалі під питанням.
Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Світланою Матвієнко про повільне насильство війни, ядерний колоніалізм Росії та менеджмент смерті Кремля, а також про пропаганду як частину середовища терору.
5 епізод: У патріарха Кирила та Путіна – шлюб за розрахунком – Кирило Говорун
Архімандрит, філософ та український вчений-богослов Кирило Говорун є людиною енциклопедичних знань. Він пропрацював десять років у Московській єпархії РПЦ і був близько знайомий із патріархом РПЦ Кирилом (Гундяєвим). Він попереджав патріарха Кирила про небезпеку ідеології «російського світу», яку ставить в один ряд із нацизмом, фашизмом та комунізмом. У 2012 році Говорун пішов у відставку. А патріарх Кирило перетворився на одного з головних надихачів війни в Україні.
Журналістка Наталя Гуменюк говорить із архімандритом про те, як патріарх РПЦ Кирил став провідником «російського світу», чому Говорун називає цю ідеологію «фашизмом 3.0», як розуміти висловлювання Папи Римського Франциска та помилки понтифіка в комунікації про Україну та як дивитися на процеси у релігійному житті України після отримання державою Томосу у 2019 році.
4 епізод: Ми маємо думати не так про допомогу Україні, як про те, як завдати поразки Росії – Енн Епплбаум
Незалежність України становить екзистенційну загрозу для Володимира Путіна. Так само сприймав це Йосип Сталін, який влаштував Голодомор у 30-х років як спосіб підкорити та радянізувати Україну. Цей страх об'єднує двох диктаторів, стверджує журналістка, історикиня, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум. У ХХІ сторіччі Путін також використовує їжу та голод як зброю війни. Тому вже час союзникам зосередитися не тільки на наданні допомоги Україні, а й не тому, як завдати поразки Росії, впевнена дослідниця. Журналістка Ангеліна Карякіна говорить з Енн Епплбаум про те, що потрібно для завершення війни, про новий підхід до насильства під час збройних конфліктів, чому Володимиру Зеленському не слід публічно критикувати союзників та як війна в Україні стала заручницею американської політичної боротьби.
Мовою оригіналу
3 епізод: Леопольдо Лопес про український Майдан – найуспішнішу революцію ХХІ сторіччя. Чому не вийшло у інших?
Революція Гідності в Україні – єдиний у світі успішний приклад переходу до стабільної демократії у ХХІ столітті. Про це каже один із опозиційних лідерів Венесуели Леопольдо Лопес. Після придушення акцій протесту проти режиму Ніколаса Мадуро, кількарічного ув'язнення у військовій тюрмі, домашнього арешту, переховування на території посольства Іспанії, а потім втечі з Венесуели політик не здається. Він об'єднується разом з активістами з різних країн, аби протистояти автократіям глобально. Перемога України над Росією також є ключем до повернення демократії в їхніх країнах, впевнений Лопес. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Леопольдо Лопесом про те, чому інші революції у світі були неуспішними, чому автократи ніколи не перейдуть на бік демократії та чому він навчився в Києві.
Мовою оригіналу
2 епізод: Сергій Плохій про еру Китаю, історію України та безальтернативність здачі ядерної зброї
Історик Сергій Плохій почав працювати над новою книжкою «Російсько-українська війна: повернення історії" через кілька тижнів від початку повномасштабного вторгнення. В травні 2023 року її видали в США, за кілька місяців - в Україні. Плохій зізнається — саме робота над нею дозволила йому не тільки зрозуміти війну, але й емоційно її пережити. Історик вперше з початку повномасштабного вторгнення приїхав до України наприкінці серпня, щоб побачити власними очима зміни в країні. Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сергієм Плохієм про імперії, еру Китаю, історію української держави, новий тип ядерного тероризму з боку Росії та чому сучасним українцям важко зрозуміти безальтернативність здачі ядерної зброї.
1 епізод: Снайдер про фашистську Росію, геноцид, ядерний блеф Кремля та українське розуміння свободи
Це розмова з американським істориком Тімоті Снайдером, книжки та лекції якого є відомими в усьому світі. Він стверджує, що зараз Росія вчиняє геноцид щодо українців. Ведуча Наталка Гуменюк говорить із Снайдером про те, як трансформуються цілі Росії під час нинішньої війни, чому сучасний режим Путіна – фашистський, а погрози Кремля ядерною зброєю – блеф. В цьому випуску інтелектуал пояснює свою цікавість до історії України та її сучасної культури, що він дізнався нового про свободу від українців та що можна буде назвати остаточною перемогою України над Росією.
Мовою оригіналу
Нульовий епізод: Наталя та Ангеліна розповідають, про що і про кого буде подкаст
Світові мислителі та інтелектуали зараз шукають в Україні фізичного підтвердження того, що демократія та свобода мають значення. Ведучі Наталя Гуменюк та Ангеліна Карякіна розповідають про те навіщо вони запускають цей подкаст, про спроби світу зрозуміти чому українці захищають свою країну, їхню мотивацію у війні та їхній вибір між добром та злом. Чим можуть бути цікаві розмови для самих українців, що таке жити у великій війні, що таке боротися із імперією та як Україні вибудовувати свою ідентичність не лише довкола війни
Наталя Гуменюк - журналістка, репортажистка, спеціалізується на міжнародних подіях та висвітленні конфліктів. Співзасновниця та виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу. Співзасновниця, редакторка та провідна журналістка The Reckoning Project. Авторка кількох документальних фільмів і книг, зокрема «Загублений острів: історії з окупованого Криму» та «Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції». Кураторка фокус-теми Книжкового Арсеналу 2023 "Коли все має значення". Регулярно дописує для The Guardian, The Washington Post, The Rolling Stone, Die Zeit, The Atlantic. Була співзасновницею та протягом 5 років очолювала Громадське телебачення та Hromadske International, а зараз є членом Правління. У 2022 році отримала міжнародну нагороду для Free Media Awards за висвітлення війни Росії проти України.
Ангеліна Карякіна – журналістка та медіаменеджерка. Співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу. Є редакторкою та авторкою фільмів The Reckoning Project. Висвітлювала Революцію гідності і російську агресію на сході України для Euronews. Закінчила режисерську майстерню Сергія Буковського. У 2015-му році приєдналася до Громадського як журналістка та ведуча. Авторка циклу документальних фільмів «Слідами революції» про події на Майдані та про справу Сенцова-Кольченка “Етапом через пів-Землі”. Упродовж трьох років працювала головною редакторкою Громадського. З 2020-го по 2022-й працювала над створенням мультимедійної служби новин Суспільного як шеф-редакторка, а згодом головна продюсерка інформаційного мовлення.