Ягідне. Село в полоні
Коли російські військові окупували село Ягідне на Чернігівщині у березні 2022 року, його мешканців, зокрема десятки дітей і літніх людей, примусово зігнали до шкільного підвалу й утримували як живий щит майже місяць: у школі росіяни облаштували власний штаб. У нестерпних умовах в підвалі померли десятеро людей. Ще 15 людей були вбиті неподалік.
На цій сторінці зібрано матеріали, що відображають роботу нашої команди над збереженням пам’яті про воєнний злочин, скоєний російськими військовими в Ягідному. Усі вони створені з повагою та у співпраці з мешканцями села — свідками та вцілілими, які пережили ці події на власній шкірі.
Жителі Ягідного, чиї голоси звучать у подкасті: Валерій Польгуй, Валентина Данілова, Євгенія Фесюн, Ольга Меняйло, Тамара Климчук та Ігор Мамонов.
Авторка сценарію: Світлана Ославська
Звукорежисерка: Любов Гук
Дизайн обкладинки: Даша Подольцева
Редакторка: Наталя Гуменюк
Текст озвучила: Наталя Гуменюк
Англійською текст озвучив Тімоті Снайдер, а голоси жителів — Пітер Померанцев, Христя Фріланд, Марсі Шор, Енн Епплбаум, Сейбра Ейрес та Джонатан Літтелл.
Цей аудіогід – документальна екскурсія місцем воєнного злочину – територією школи та підвалу, який з 2022 року зберігся майже без змін. Тут звучать голоси жителів Ягідного, котрі розповідають про перші дні вторгнення, умови свого перебування в окупації, але й про те, як зберегли свою гідність у нестерпних умовах. Що відчували ягіднянці у найстрашніші дні свого життя? Що допомогло їм вистояти?
Жахливий місяць російського полону: історія одного підвалу в українському селі
3 березня 2022 року російські війська увійшли в село Ягідне. Вони вигнали мешканців з їхніх домівок до підвалу місцевої школи, яку перетворили на штаб. До свого відходу 30 березня, протягом майже цілого місяця, росіяни утримували в підвалі практично все населення Ягідного – понад 360 осіб, включно з дітьми та літніми людьми.
Там було настільки тісно, що спати доводилося сидячи. Люди мусили самі дбати про те, як прогодуватися, а вночі замість туалету мали одне відро на кожні п’ятдесят осіб. Підвал не провітрювався, й від браку кисню найстарші божеволіли і помирали. Росіяни не дозволяли ховати померлих одразу, а коли нарешті дозволили, то обстріляли похорон.
“Приїхали і обстріляли, люди просто до покійників стрибнули в яму”, – згадує за кілька місяців один із ягіднянців під час вечері, на яку зібралися декілька з уцілілих.
Протягом наступних місяців ті, хто вижив, переказували свій досвід одне одному і слідчим, що працюють заради правосуддя. Ув’язнення людей у підвалі в Ягідному дає уявлення про мікрокосм садизму, який створили окупанти. Кільком із тих, які вижили, на думку спадає концентраційний табір.
“Якого дня, – запитує один з них, – люди почали божеволіти?”.
Документальний фільм
Фільм також доступний іспанською, французькою, італійською, португальською, корейською, мандаринською, турецькою та російською мовами.
Книга «Найстрашніші дні мого життя»
У 2023 році вийшла книга «Найстрашніші дні мого життя» з репортажами журналістів The Reckoning Project — ініціативи українських і міжнародних медійників/-иць, аналітиків/-инь та юристів/-ок з документування воєнних злочинів, яку Лабораторія журналістики суспільного інтересу співзаснувала на початку повномасштабного вторгнення. До неї увійшла й історія мешканців Ягідного, яка дала назву виданню. Це цитата Світлани Баранової, волонтерки зі Славутича, яка провела місяць у шкільному підвалі разом із ягіднянцями.
Збірка охоплює й інші найбільші злочини першого року великої війни: обстріли вокзалу в Краматорську й торговельного центру у Кременчуці, бомбардування центру Чернігова та пологового будинку в Маріуполі, вивезення українських дітей до Росії, переслідування людей і катівні на Херсонщині та Харківщині, окупація ЧАЕС та лікарні на Миколаївщині…
Голоси свідків і вцілілих, що зазвучали в репортажах, уже зруйнували намір Росії вкотре приховати власні злодіяння і втопити пам’ять про них в океані брехні. Попри концентрований біль, тексти цієї збірки перетворюють трагічні спогади на докази, які можуть бути використані у судових процесах, вказують на шлях до розплати і дають надію на справедливість.
Презентація книжки стала майданчиком для щирої розмови вцілілих і прямих свідків воєнних злочинів із розслідувачами та представниками слідчих органів, зокрема Офісу Генерального прокурора України. Ці розмови показали, наскільки важливим є безпечний простір для проговорення травматичного досвіду, особливо для тих, хто очікує справедливості в межах довгих і складних судових процесів. Саме під час події народилася ідея проведення фасилітованих зустрічей із спільнотами, що пережили воєнні злочини.
Зустріч із громадою
Після звільнення села було оголошено, що школа в Ягідному буде перетворена на меморіальний комплекс. Українська влада почала будувати один з перших в країні музеїв воєнних злочинів.
Влітку 2024-ого ми організували фасилітовану зустріч з жителями села у форматі таун-холу, щоб з’ясувати, як збереження пам’яті про ці страшні події бачать самі вцілілі. Що саме люди хочуть пам’ятати, що – залишити для майбутнього і у якій формі? Ця зустріч стала нагодою для сусідів поговорити, поділитися думками й почуттями. Адже у селі не лишилося місця, де вони могли б зібратися разом.
«Нехай пам’ятають, що ми з того підвалу вийшли»
Одна з думок, яка лунала на зустрічі з громадою полягала у тому, що пам'ять про Ягідне має формуватися не тільки й не стільки довкола горя, яке пережили ягіднянці під час окупації, а й довкола спроможності пережити його. Згуртованість, самоорганізація, людяність — ось що має стати одним із стрижнів історії села та осмислення подій російського вторгнення.
У розмовах про те, що варто задокументувати й зберегти, мешканці Ягідного знову й знову повертаються не до поведінки своїх катів, а до власних вчинків і почуттів. «Ми вижили. Вийшли з того підвалу. Нехай пам’ятають це», — каже одна з учасниць. «Адже воля — це свято», — додає інша.
Книга «В тумані війни. Теперішність України»
Есе Наталі Гуменюк «Після окупації» про утримання людей в підвалі Ягідного стало частиною книги «В тумані війни. Теперішність України» (2023) німецького видавництва Suhrkamp. Редак торки Катерина Міщенко та Катарія Раабе об’єднали сімнадцять українських авторів і авторок, які осмислюють, як повномасштабне вторгнення Росії змінило їхнє життя та спосіб мислення.
Продюсерки проєкту:
Ірина Єгіазарова
Люба Кнорозок
Ольга Андрєєва
Комунікаційниця проєкту:
Заріна Микитенко
Село Ягідне разом із розташованою неподалік Лукашівкою увійшли до єдиного всеукраїнського маршруту пам’яті, присвяченого подіям російсько-української війни. Також на Чернігівщині до маршруту включено Новоселівку, а в самому обласному центрі — вулицю Чорновола та Чернігівський історичний музей імені Тарновського.
Проєкт підготовлений за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну». Зміст є винятково відповідальністю ГО «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.